Завдання практичного  психолога в  ЗДО

Консультативно-просвітницька робота 

 Мета: підвищення психологічної культури вихователів і батьків, забезпечення інформацією з психологічних проблем, формування запиту на психологічні послуги.

Сьогодення ставить нові вимоги до дошкільної освіти та до кожного вихователя. Педагоги мають бути творчими особистостями, новаторами ідей, постійно підвищувати свій професійний рівень. А допомагати їм у цьому, надавати психологічну та методичну підтримку мають спільними зусиллями психологічна служба та адміністрація ЗДО.

 Індивідуальні консультації – це надання конкретної допомоги дорослим, які спілкуються з дошкільником. Задача психолога в процесі консультування полягає у наступному:

• в усвідомленні дорослими та дітьми природи їхніх утруднень,
• в аналізі й розв’язанні психологічних проблем, пов’язаних із особистісними особливостями, життєвими обставинами в яких розвивається людина, взаєминами в родині, у дружньому колі, у дошкільному закладі тощо;
• у формуванні нових установок і прийнятті власних рішень.

Консультації можуть бути короткостроковими (одно-двох разове відвідування психолога) або довгостроковим (психолог працює з клієнтом протягом кілька місяців з певною періодичністю). Тривалість консультацій залежить від проблеми, з якою звернувся клієнт до психолога, від бажання клієнта серйозно працювати над проблемою, об’єктивних обставин у житті клієнта чи психолога.

         Форми психологічної просвітницької роботи з формування компетенції вихователів дошкільних закладів сприяють збагаченню інтересів, духовних і професійних потреб педагогічних кадрів, дають змогу мати власну позицію щодо важливих психологічних проблем сучасності, а також є формою виявлення й узагальнення найкращого досвіду. Такі форми роботи також сприяють удосконаленню знань вихователів, єдності поглядів, вимог і дій педагогічних колективів щодо важливих проблем теорії та методики розвитку дітей дошкільного віку.

         Серед форм психологічної просвітницької роботи можна виділити: лекції, групові консультації, проблемні семінари, семінари-практикуми, тренінги, виступи на батьківських зборах тощо.

Психодіагностична робота

 Мета: психолого-педагогічне вивчення індивідуальних особливостей особистості дітей, педагогів, батьків.

У закладі дошкільної освіти практичний психолог:

• виявляє причини виникнення проблем у навчанні і розвитку дітей;
• вивчає резервні можливості особистості, на які можна спиратися в ході корекційно-розвивальної або консультативної роботи;
• вивчає психологічний клімат у педагогічному та дитячих колективах закладу;
• виявляє на ранньому етапі пізнавальні інтереси та здібності дітей.

Цей напрямок здійснюється у формі планової діагностики або діагностики по запиту педагогів, батьків, адміністрації, і розглядається як важливий підготовчий етап для подальшої корекційно-розвивальної роботи.

Психодіагностичні методи, які використовує психолог ЗДО:

• Тестування
• Спостереження
• Анкетування
• Бесіда
• Аналіз продуктів дитячої творчості (малюнків, аплікацій, поробок)

Корекційно-розвивальний напрямок

 Мета: систематичне цілеспрямоване використання психологом психологічних методів та засобів по створенню оптимальних можливостей та умов для повноцінного та своєчасного психічного розвитку дитини. Корекційна робота з дітьми, які віднесені до категорії групи ризику на тих або інших підставах, спрямована на специфічну допомогу цим дітям. Розвивальна робота з дітьми може здійснюватись з усіма дітьми і бути націлена на розвиток у дітей психічних процесів, різноманітних здібностей.

В умовах дошкільного закладу психолог самостійно має право працювати тільки з дітьми, відхилення в поведінці яких не є наслідком поразки центральної нервової системи або психічного захворювання.

Корекцій-розвивальна робота здійснюється у формі індивідуальних і групових занять по корекції і розвитку, а також у формі тематичних психологічних тренінгів, розроблених для дітей, що мають східні поведінкові проблеми.

Організаційно-методичний напрямок

 Мета: організація власної діяльності, аналіз та узагальнення її результатів, підвищення власного професіоналізму через самоосвіту.

         Цей напрямок роботи практичного психолога умовно можна розділити на три складові:

1. Аналіз та планування власної діяльності. Він включає:

• складання річного та щомісячного планів роботи;
• складання аналітичного та статистичних звітів роботи за навчальний рік;
• підготовка до різноманітних виступів (на нарадах, педрадах, батьківських зборах);
• розробка програм досліджень, підготовка психодіагностичного інструментарію;
• розробка та підготовка до корекційно-розвивальних занять з дітьми, тренінгів, ділових ігор з педпрацівниками та батьками тощо

2. Розробка рекомендацій для усіх учасників освітнього процесу

• розробка рекомендацій для вихователів щодо проблем, які виникають;
• розробка рекомендацій для батьків щодо взаємодії з дітьми «групи ризику»

3. Самоосвіта

• участь у навчально-методичних семінарах та нарадах практичних психологів;
• консультації у районних, міських, обласних центрах практичної психології;
• відвідування бібліотек, самостійна робота з методичною, психолого-педагогічною літературою.

Проблема адаптації дитини

За спостереженнями психологів середній термін адаптації і становить: 1. У яслах - 7-10 днів 2. У дитсадку з 3 річного віку - 2-3 тижня 3. У старшому дошкільному віці - 1 місяць

Звісно, кожна дитина по-різному реагує на нові ситуацї, проте є спільні риси. Завжди нелегко звикають до дитячого садка чи ясел діти, які особливо надмірно опікувані, залежні від батьків, які звикли до виняткової уваги, невпевнені у собі.

По-перше, слід пам'ятати, щодо дитина 2-3 віку не відчуває потреби в спілкуванні з однолітками, вона не сформувалася. Тому дорослий виступає для дитини як партнер по грі, зразок для наслідування і задовольняє потреби дитини в доброзичливій формі. Однолітки цього не можуть, оскільки самі потребують допомоги в організації партнерських відносин.

Гірше інших почуваються в дошкільних установах діти зфлегматическим темпераментом.Які не встигають за темпом життя дитсадка: неспроможні швидко одягтися, зібратися на прогулянку, поїсти. Тому вихователь розуміє проблему такої дитини, починає допомагати, підтримувати тим згладжує емоційний стрес, в такий спосіб, допомагає дитині не заторможуватися, знімає млявість, байдужість.

Діти до 3 коків не можуть швидко адаптуватися до садка, оскільки сильно прив'язаний до матері (докладно про прив'язаності ми вже казали раніше), і його зникнення викликає бурхливий протест дитини, особливо коли вона вразлива і емоційно чутлива.

Діти цього віку відчувають страхи перед незнайомими людьми і "новими ситуаціями спілкування, що саме і виявляється повною мірою в яслах. Ці страхи -є однією з причин ускладненоїї адаптації дитини. Нерідко страх до нових незнайомих людей, безліч незрозумілих ситуацій приводить до того що дитина стає більш збудлива, ранима, уразлива, плаксива, частіше хворіє так діє стрес. Стрес виснажує захисні сили організму.

До речі, хлопчики 3-5 років понад уразливіші у плані адаптації, ніж дівчинки, що у цей період вони більше прив'язані до матері та хворобливіше реагують на розлуку із нею. Для емоційно нерозвинених дітей адаптація навпаки відбувається легко - вони не мають сформованої симпатії до матері.

Первинний емоційний контакт дитина встановлює з матір'ю, а не з однолітками. Отже,чим більш розвинений емоційний зв'язок до матері, тим важче проходить адаптація. На жаль, проблеми адаптації можуть подолати не усі діти. Погана адаптація може спричинити розвиток неврозу в дитини. Якщо адаптація до дитячого садка не відбулася протягом 1 року й більше, це сигнал, що з дитиною в повному обсяз не всеі гаразд і слід звернутися до спеціаліста.

Для визначення готовності дітей до вступу в дитсадок і прогнозу адаптації застосовуються психолого-педагогічні параметри:

- Поведінка дітей, пов'язаний із задоволенням органічних потреб;

- Нервово психічне розвиток;

- Риси особистості.

З опороюна цю інформацію складається карта готовності дитину до вступу в дитсадок, у якій фіксуються відповіді батьків під час розмови.

2. Організація адаптаційного періоду

По прибутті в дитсадок діти переживають адаптаційний стрес, тому важливо допомогти дитині подолати емоційну напругу й успішно адаптуватися в новому природному середовищі.

Спеціалісти називають три періоду звикання дитину до дитячого садка:гострий, підгострий, період компенсації.

Два перших періоди можна класифікувати за ступенем тяжкості –легка, середньої важкості, важка й він вкрай важка.

Характеристики всіх ступенів адаптації описані у спеціальної літературі, тому зупинимося лише з функціях медсестри під час адаптації. У тому числі: - роботу з медичними картами, за необхідності це з батьками визначення групи здоров'я, розуміння історії його розвитку, з'ясування ускладнень й заборон визначені медичні препарати і продукти;

- недопущення потрапляння в дитсадок дітей із вірусними інфекціями та іншими поточними захворюваннями, контроль стану здоров'я дітей і прийомів їжі;

- що з педагогами ведення аркуша адаптації (ведеться доти, поки дитина не повністю адаптується до дитячого садка).

Часто причиною неврівноваженої поведінки дітей буває неправильна організація діяльності" дитини: коли не задовольняється його рухова активность, дитина не отримує досить вражень, відчуває дефіцит в спілкуванні з дорослими.

Зриви в поведінці дітей можуть відбуватися внаслідок того, що невдоволені своєчасно його органічні потреби – незручність у одязі, не своєчасно нагодований, не виспався.

Тому в закладі дотримуються проведення всіх режимних процесів – сну, годівлі, туалету, своєчасна організація самостійної діяльності дітей, занять, здійснення правильних виховних підходів є запорукою формування правильної поведінки дитини, створення в нього врівноваженого настрої

3. Заходи з пом'якшенного періоду адаптації дітей, при вступу до ЗДО.

Успішна адаптація дитини до умов дитсадка великою мірою залежить від взаємних установок сім'ї та дитсадка. Найбільш оптимально вони складаються, якщо обидві сторони усвідомлять необхідність цілеспрямованого впливу на дитину. Важливо, аби батьки добре з повагою ставились до педагога до дитини; відчували компетентність педагога у питаннях виховання; головне – цінували його особисті якості (турботливість, увагу до людей, доброту).

Індивідуальний підхід до дитини обумовлюється, з одного боку знанням психічних і фізичних його особливостей, і з урахуванням її емоційного настрою, стану здоров'я

Першочерговим є збір даних про дитині, сім'ї. І тому батькам пропонуються анкети, де батьки, відповідаючи на запропоновані питання, дають вичерпну характеристику своєї дитини. Натомість співробітники ДОП аналізують дані матеріали, роблять свої висновки про особливості поведінки дитини, сформованості її навичок, про інтереси тощо. Це в нагоді вихователям правильно спілкуватися із дітьми у адаптаційний період, допомогти дітям легше звикнути до нових їм умовам. Для оптимізації процесу успішної адаптації до умов дошкільного закладу також потрібен провести роботи з сім'єю – дати кваліфікаційні рекомендації з підготовки дитину до умовам громадського виховання (дотримання режиму дні, у сім'ї, сформованості необхіднихкультурно-гигиенических навичок, навичок самообслуговування, вміння дитини розпочинати стосунки з дорослими й дітьми). Вихователі знайомлять батьків із картаминервно-психического розвитку дітей, пояснюючи, що має вміти дитина цього віку.

До прийому дітей у групу проводяться батьківські збори, у яких беруть участь завідувач дитячого садка, вихователь-методист, психолог, медична сестра старша та вихователі групи дітей раннього віку. Фахівці розкривають особливості роботи дитсадка та ознайомлюють батьків із напрямами роботи освітнього закладу.

Для організації успішної адаптації дітей раннього віку, вихователі обирають різні напрямки роботи: розваги, консультації для батьків, пам'ятки, цікаві для дітей дидактичні гри, рухливі ігри, які викликають позитивні емоції.

Однак для успішної адаптацїя дітей раннього віку, необхідно слідувати наступним рекомендаціям для вихователів і батьків:

- пам'ятати про індивідуальні особливості розвитку кожної дитини; - привчати дитину у доступній формі до соціальних і моральних норм; - необхідно налагодити контакти з батьками дітей ; - провести консультації та розмови з батьками, - ознайомити з режимом дня дитсадка, з вимогами до дитини ; - проводити батьківські збори до надходження дітей у дитсадок.

У своїй роботі вихователі повинні проводити анкетування, підготувати папки-пересувки з з рекомендаціями по адаптації, консультації для батьків, батьківські збори.

Другий етап підготовки малюка до життя у дитсадку – ознайомлення з педагогами та співробітниками дитсадка. Форми цієї роботи: індивідуальні консультації; проведення спільних прогулянок ; відкриті дитячі свята; знайомство батьків із відповідною літературою з «Бібліотеки дитсадка».

Головне на цьому етапі – це звикання дитини до режиму дитсадка. Різка зміна режиму дня малюка впливає на здоров'я. Тому батьки в цей період мають дотримуватись рекомендаційі педагогів та старшої медичної сестри, сприяти зміцненню здоров'я малюка.

Основні засади роботи з адаптації дітей такі:

1. Ретельний підбір дітей в групу.

2. Поступове заповнення групи (прийом 3–5 малят у тиждень).

3.Неповне перебування дитини на початку адаптації (2–3 години).

4. Гнучкий режим перебування дитини на дитсадку (вільний час приходу, додаткові вихідні).

5. Збереження у перших 2–3 тижня наявних проблем малюка звичок.

6. Щоденний контроль над станом здоров'я, емоційним станом, апетитом, сном дитини за місяць заповнюється «адаптаційний лист»).

Ранній вік – період швидкого формування всіх властивих людині психофізіологічних процесів. Тому розпочате виховання в ранньму віці, є важливою умовою розвитку дитини.

Розвиток в ранньому віці відбувається такому несприятливому тлі, як підвищена ранимість організму, низька його опорність до захворювань. Кожне перенесене захворювання, негативно впливає на загальний розвиток дітей.

Тож у період адаптації до умов дитячого садка, важливо створювати сприятливі умови для комфортного перебування дитини.

>Проведення комплексних медико-педагогічних заходів до надходження дитини в ЗДО у період адаптацї до дитячої установи сприяє більш легкому звиканню до нових умов.

У період адаптації дитини до нових умов життя відбувається своєрідна ламка, переробка сформованих раніше динамічних стереотипів, що стосуються певного режиму: вкладання, годівля тощо,і навіть стереотипів спілкування.

Для оптимізації процесу адаптації до умов дошкільного закладу слід мати чітку і послідовну роботу всіх співробітників з батьками своїх вихованців.

  Тренінг для персоналу в ДНЗ

Тема: Морально – психологічна підготовка в умовах екстремальної ситуації_.

Усім доброго дня, сьогоднішня моя задача полягає в тому, щоб підготовити вас як морально так і психологічно до умов в екстремальних ситуаціях.

На вашу думку, що це за такі екстремальні ситуації?

(війна, катаклізми, стихійні явища, тероризм,)

Звучить дивно, адже в нас на заході все тихо і спокійно, але ніхто не знає, що чекає на нас завтра, адже проблеми не тільки в нас в країні, вони є масштабними, глобальними, сьогодні тихо і спокійно на західній Україні, а завтра може сколихнутись увесь світ, адже ви бачите, які ситуації відбуваються у світі.

Тому ми всі повинні бути готовими до того, що комусь ми можемо надати допомогу, як медичну так і психологічну, вивести людину з небезпечного середовища і тому подібне.

Але як ви думаєте, що перше може стати нам на заваді?

Паніка, страх, тривога, відповідальність, необізнаність,

Так дійсно все, що ви назвали є правильним тому сьогодні ми попрацюємо з цими аспектами психіки.

Але як ви розумієте, що скоріше за все повинні бути і люди, які відчують зовсім інше.

Що це за люди на вашу думку?

Постраждалі і люди зі слабкою нервовою системою

Що вони будуть відчувати, або, що буде з ними відбуватись?

Ступор, паніка, страх, оципініння, психомоторне збудження

І перше на що хочу звернути вашу увагу це те, що може відбутися з вами коли ви будете в ситуації, яка буде вимагати від вас допомогти іншій людині:

1. Паніка – прискориться серцебиття, пришвидшиться дихання, в очах може темніти, кружитись голова ітд. Перше, що ви маєте зробити це заспокоїти ваше дихання і тоді серцебиття відновиться. Адже під час паніки наш організм працює на максимум і енергія затрачається в 3 рази швидше, то в такому випадку ви можете просто знепритомніти. І можливо буду говорити про страшні речі, але якщо наприклад ви знаходитесь в палаючому будинку і ви не змогли себе заспокоїти, організм непритомніє, а далі картина розвитку ситуацій я думаю вже склалась у вас в голові.

Тому ось вправи, які допоможуть вам не виснажити ваш організм по максимуму.

Вправа

Уявіть будь ласка, чотирикутник! Спробуйте дихати зараз не поверхневим диханням, а діафрагмою, тобто, щоб повітря було в животі.

2. Відповідальність – за те, що ви можете зробити щось не так робить нас людей тими хто не допоможе навіть у страшній біді, бо ми не хочемо відповідати за те, що ми можемо зробити гірше, або ми ж не знайомо, а як це зробити.

Як реально найпростіше можна допомогти в екстремальній ситуації людині, яка постраждала:

• формування відчуття безпеки, зв’язку з іншими людьми, спокою та надії;

• надання доступу до соціальної, фізичної та емоційної підтримки;

• зміцнення віри в можливість допомогти собі та оточуючим.

Вправа

Зараз поділіться на пари і без підготовки спробуйте зімпровізувати екстремальну ситуацію в якій хтось постраждалий, а хтось надає допомогу.Опишіть ситуацію, і програйте її емоційно , що і коли ви б сказали постраждалому і навпаки.

А тепер після цієї вправи я розповім вам як насправді почувають себе потерпілі в таких ситуаціях і подумайте, що конкретно ви зробили не так.

Постраждалі не сприймають

ситуацію загалом; виникає відчуття порожнечі.

Різко знижуються активність і розумова

діяльність. Уповільнюється час, при цьому «секунди

здаються вічністю». Виникає дезорганізація

всієї психічної діяльності, як прояв «орієнтувального

рефлексу». «Підсвідомість» шукає

вихід із ситуації, що склалася, погіршується

емоційна і когнітивна діяльність.

Тут права півкуля мозку вимикається і працює лише ліва, яка відповідає лише за еоції, то в даному випадку ми можемо впливати емоційно і тактильно, дуже повільно, адже в більшості випадків усе, що ви скажете швидко навіть не сприйметься потерпілими людьми.

1)Залишайтеся поруч. Людина в кризовій ситуації тимчасово втрачає почуття безпеки та довіри. Раптово світ

стає небезпечним, повним хаосу та взагалі місцем, де

небезпечно перебувати.

2. Активне слухання. Важливо уважно слухати постраждалих для того, щоб допомогти їм пережити важкий час.

Обговорювання своєї історії часто допомагає людям зрозуміти та, врешті-решт, прийняти подію. На місці події може бути мало часу, але все ж важливо вислухати людину та залишитися поруч доти, доки, наприклад, постраждалим не займуться фахівці, як то медичні працівники.

3. Поважайте почуття іншого. Поставтеся без упередження до того, що вам говорять, і прийміть інтерпретацію подій постраждалою людиною – визнайте та поважайте її почуття. Не намагайтеся виправити фактичну інформацію або сприйняття послідовності подій. Будьте готовими до лютих спалахів емоцій; постраждалий може навіть кричати або відмовлятися від допомоги. Важливо бачити не тільки безпосередню зовнішню поведінку, а й підтримувати контакт із постраждалим, якщо йому треба поговорити про те, що трапилося. На місці події це може означати, наприклад, що ви будете триматися трохи осторонь, але будете стежити за появою ознак того, що людині потрібна допомога.

4. Проявіть турботу та надайте практичну допомогу. Якщо хтось перебуває в кризовій ситуації, дуже корисною є практична допомога: зв’язатися з кимось, хто може побути з постраждалим; домовитися, щоб дітей забрали з дитячого садка або школи; відвезти людину додому або до пункту надання екстреної допомоги. Така практична допомога є засобом вираження турботи та співчуття. Виконуйте бажання постраждалого, але не беріть на себе більше відповідальності за ситуацію, ніж це здається доречним.

Згідно отриманої інформації команда зробила такі висновки "той хто володіє інформацією, володіє усім". Тобто, знаючи як діяти в екстремальних ситуаціях., ми можемо врятувати себе та тих, хто постраждав.

Заняття з елементами тренінгу: "Конфлікт і спілкування"

Підготовка дитини до школи (рекомендації для батьків)

1. Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

2. Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

3. Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.
4. Навчіть сина чи дочку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше дев’ятій годині вечора, вставати о сьомій годині ранку).

6. Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, квадратиків).

7. прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.

8. Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.

9. У будь – якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

10. Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

ПО ПІДГОТОВЦІ РУКИ ДИТИНИ ДО ПИСЬМА

З чого починати? Звісно з навчання письма – важливий крок у розвитку дитини. Його не можна розглядати ізольовано , а лише у взаємозв’язку з розвитком усного мовлення. І це невипадково, адже письмо , як і слухання й говоріння, є одним із видів мовленнєвої діяльності. Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно позначитися на письмі – спричинятиме помилки та пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із пріоритетних напрямків підготовки руки дитини до письма.

Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику,пальчику», «Горошок, бобошок» тощо.

Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак, на момент вступу дитини до школи не завершується процес закостеніння пальців кисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах, дрижання пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з якими стискається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка робить лише перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має перетворити складну для дитини діяльність на цікаву гру. Із чого тренування, з розминки, зі своєрідної зарядки для пальчиків. Ось наші рекомендації.

«БУДУ ВПРАВНИМ МУЗИКАНТОМ»- імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка, бубон, флейта, сопілка, баян).

«ПАЛЬЧИКИ КРОКУЮТЬ» – імітація рухів для вимірювання довжини стола.

«УПІЙМАЮ – НЕ ВПУЩУ» – захопити і утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку.

«ПІДЙОМНИЙ КРАН» – перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інший.

«НАНИЖУНАМИСТЕЧКО» – нанизати на ниточку намистинки.

«УМІЛІРУЧКИ» – імітація рухів , які виконуються під час певної роботи ( як бабуся ліпить вареники, як дідусь пиляє дрова, як мама пришиває ґудзик, як тата керує машиною).

«ПАЛЬЧИКИ ТАНЦЮЮТЬ» – імітація пальчиками танцювальних рухів на столі.

Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим і ефективнішим, якщо набуває творчого характеру. Додавши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів ( лисичку, зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник ). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика – це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній пальчиковій драматизації.

Після гімнастики слід виконати основні вправи – вправи з письма. Варто пам’ятати , що їх тривалість не повинна перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків чи педагога під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових стимулів, які б викликали в дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом , безперечно, можуть стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання, оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні мати комплексний характер для розвитку всіх необхідних навичок.

Консультація для батьків: «Психологічна готовність

дитини до навчання у школі»

«Роки чудес» – так називають дослідники перші п’ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини.

Готовність дитини до школизалежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми. Отже, перед психологамистоїть завдання розробки критеріїв і показників саме психологічної готовності дітей до навчання.

Особливої уваги потребують так звані «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності. Компоненти психологічної готовності:

- мотиваційний;

- інтелектуальний;

- вольовий;

- емоційний;

- особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо. Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним. Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

1) Ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;

2) Виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи;

3) Відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);

4) Віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);

5) Визнає авторитет учителя.

При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди). Педагогічна робота в перші тижні навчання дітей у школі має бути спрямована на формування внутрішніх мотивів навчання.

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:

1) Обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;

2) Рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.

Проводячи корекційну роботу з інтелектуально непідготовленими дітьми, необхідно використати ігри, які розширюють світогляд дитини, тренують увагу, пам’ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри. Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів. Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина іде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов’язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

У проведенні психокорекційної роботи необхідно вчити дитину формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність. Можна використовувати також комплекс занять із психогімнастики.

Особистісний компонент готовності передбачає кілька показників:

Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками і ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло користуватись дорослим у формуванні самооцінки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особистості. Діти з високою самооцінкою почуваються в класі більш упевнено, сміливо, активно виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вишу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить насамперед від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактивним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

Навички спілкування:

- Сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

- Розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками.

Cпілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки.

Отже, готовність дитини до школи, її майбутній успіх тісно пов’язані з тим, як вона ставиться до школи, наскільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфліктних ситуаціях.