Літературне кафе

    «Інтелект і креативність – запорука успішного вихователя»

Підготували:

Вихователь – методист:

Захарчишина Н.М.

Вихователь:

Квятковська В.В.

2024р.

Літературний адміністратор:Доброго дня!Дуже рада бачити вас у нашому закладі. Наш заклад – один із найкращих у місті. Бере на роботу спеціалістів із гарною освітою, які добре знають свою справу.

Господиня кафе:Доброго дня, шановні гості! Наше кафе не зовсім звичайне. Річ у тім, що його відвідувачем має право стати той, хто вміє правильно мислити, для кого це мислення – не просто багаж мовно-літературних знань, а здатність їх засвоїти, використати в практичному житті.

Я всім бажаю приємного і творчого апетиту.

Літературний адміністратор: Застоликами нашого кафе об’єдналися вихователі. І перш, ніж ми розпочнемо наше частування, я хочу вас познайомити із певними правилами нашого кафе.

1. Багато читаючи, ви багато дізнаєтесь.
2. А чим більше ви дізнаєтеся, тим більше будете робите нових цікавих відкриттів
3. Вправляючись у спортзал, тренуйте тіло, читаючи книгу, тренуйте розум.

Господиня кафе:Страви у нас готують дуже смачні, а головне – корисні. Ви ніколи не зіпсуєте свою фігуру, а лише покращите роботу головного мозку. Адже наші страви насичують саме мозок, а не шлунок. Чим більше страв ви сьогодні скуштуєте, тим більше інтелект-калорій отримаєте.Отже, попрошу офіціантів роздати меню. Усім смачного.

Літературний адміністратор:

Завдання. Впізнати пісню. Команди прослуховують фонограми пісень і якнайшвидше відгадують назви  пісень.

Господиня кафе: Отже, пропонуємо скуштувати Мінеральну воду «Прощавай, суржику, або коректор». Дайте швидко і правильно відповідь.

1. Столик

Получив листа (отримав листа). 
Я рахую, що... (Я вважаю, що...) 
На протязі місяця (Протягом місяця).
Хворий грипом  (Хворий на грип).

Закрийте двері. (Зачиніть двері)

Ми пішли до магазину за хлібом і цукерками – ми пішли до крамниці по хліб і цукерки;

2. Столик

Мені повезло. (Мені поталанило)

Рана зажила. (Рана загоїлась)

Любий учень. (Будь-який учень)

На честь ювілею. (В честь ювілею)

Являється учнем.(Є учнем)

При допомозі словника. (За допомогою словника)

Літературний адміністратор.

Напій «Чотири стихії»

Коли запитують, якого педагога ви б хотіли бачити , то можна почути багато різних відповідей. Але всі сходяться в одному – вихователь повинен бути щасливим. Якщо ти щасливий сам, ти можеш подарувати шматочок цього щастя і дітям. Та як цього досягти, коли кожен день і стреси, і нерви.  Зараз я хочу запропонувати всім присутнім зробити наступну вправу-демонстрацію «Вплив слова на психологічний стан людини».

Візьмемо склянку з водою. Уявімо, що це людська душа - чиста, прозора, здатна вбирати в себе і хороше, і погане. На ваших столах є ще

 сіль - це грубі, солоні слова;

 а ще перець – слова гіркі, пекучі;

 пісок – це неуважність, байдужість;

 цукор - теплі та добрі слова.

Добавте, будь ласка, до води той інгредієнт, який, на вашу думку, найбільше впливає на наш настрій і чому. Отже, вибираємо, добавляємо і аргументуємо, чому саме такий вибір ( варіант кожної групи).

Дуже дякую. Звичайно, кожен з вас правий. Слова у нашому житті відіграють велику роль. Можна добавляти все поодинці, а можна все це перемішати разом (перемішуємо паличкою до утворення мутного розчину) і умовно отримати емоційний стан людини. Скільки мине часу, доки все це осяде, забудеться? А варто потім лише легенько збовтати - і все це знову підніметься на поверхню. Те, що утворилось в склянці - це наші переживання, стреси, неврози. Коли кажуть людині щось неприємне, образливе,то залишаються у її душі такі сліди. І не важливо скільки разів потім просять вибачення - негативні наслідки все одно залишаться. Тому свою терпимість ми повинні виявляти по різному: спокійно, без критики, без образ, доброзичливо, тобто ТОЛЕРАНТНО. Тож бажаю вам, щоб на вашому шляху зустрічалися тільки щасливі люди, які дарують одні лиш позитивні емоції.

Портрет счасного вихователя (малювання)

Господиня кафе:

Дорогих гостей, пригостимо нашою смачною запашною літературною кавою з сюрпризом. Можливо ви розгадаєте рецепт, а ні, то ми поділимось з вами ним.

Завдання                                                      

1. Коли чорній кішці легше за все потрапити у дім? Коли двері відчинено!
2. Яке колесо не крутиться при правому повороті?  Запасне
3. Під яким деревом сидить заєць під час дощу? Під мокрим!
4. Скільки місяців у році мають 28 днів? Усі
5. Що стоїть посеред Землі?Літера М
6. З якого посуду не можна нічого поїсти?З порожнього
7. Який кінь не їсть вівса?Шаховий
8. Де вода стоїть стовпом?У склянці
9. Яке слово завжди звучить невірно?Слово "невірно"

Літературний адміністратор «Педагогічне Асорті»( вірші за програмою Я у світі)

Господиня кафе: «Креатив» (прислів’я)

Літературний адміністратор: жодне кафе не можливо уявити без музики ви згодні  Канапе «Загадкова нотка».

Літературний адміністратор.Ось і підійшло до кінця наше свято.Шандовні відвідувачі нашого кафе. Сподіваюсь вам припали до душі сьогоднішні страви і, крім інтелект – калорій, ви отримали за заряд позитивних  емоцій та натхнення.

Господиня кафе:Як бачите, до нас ходять люди ерудовані, кмітливі, виховані, талановиті.  Дякуємо вам за  цікаву гру. Упевнені , тепер ваш вогник творчості розгориться з більшою силою.

***

«Медіаосвіта-інновація в процесі дошкільної освіти»

                                                                           Вихователь-методист: Надія ЗАХАРЧИШИНА

2024р.

        Сьогоденний світ – це вже не інформаційний, а постінформаційний, в якому головне завдання полягає не в отриманні інформації, а в умінні ефективно вибудовувати інформаційно-комунікаційні відносини в медійному та інформаційному середовищі на всіх рівнях особистості. Поява медіаосвіти в педагогіці обумовлена необхідністю сучасного соціокультурного розвитку.

Медіаосвіта, яка спрямована на те, щоб сприяти розвитку критичного мислення дитини – це шлях залучення до критичного осмислення медіа. Медіаосвіта є способом забезпечення відповідних освітніх послуг вимогам суспільства і запитам особистості. Тому сьогодні йде випробування моделі медіаосвіти так, щоб вона була насичена психологічним змістом відповідним потребам дитини згідно з її віковими  можливостями.

Проблема використання медіаосвіти в діяльності закладу дошкільної освіти є актуальною проблемою наряду з іншими. Це визнано на державному рівні і закріплено в положеннях «Концепції розвитку педагогічної освіти», в Базовому компоненті дошкільної освіти. Розроблення й прийняття нормативно-правових документів: «Концепція впровадження медіаосвіти в Україні», Закон України «Про основні заходи розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», «Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті» та інших є підставами для впровадження медіаосвіти в дошкільну освіту.

У традиційному суспільстві інформація про світ передається дитині «з рук в руки» на основі загального чуттєвого досвіду. У інформаційному суспільстві забезпечення соціальної комунікації відбувається без безпосереднього загального чуттєвого досвіду. Медіа пропонує свою продукцію в меншій аудиторії, впливаючи на процес соціалізації на більш ранніх етапах розвитку особистості.

Медіа створює навколо кожної людини особливу медійну реальність, під впливом якої формується світогляд, ціннісні орієнтації, смаки, пристрасті, імідж.

Наш час не випадково називають інформаційним. Сучасна людина для успішної життєдіяльності не може бути в стороні від інформаційних потоків. Головна складність не в тому, щоб отримати певну інформацію, а в тому, щоб визначити, яка інформація потрібна.

Особливого значення грамотна робота з інформацією має тоді, коли йдеться про дітей. У них ще немає життєвого досвіду, вони ще схильні сліпо копіювати привабливі для них образи. Тому медіаосвіта – одночасно і засіб для досягнення мети з навчання і засіб для формування культури дитини.  

Медіаосвіта  – це гнучкий і універсальний процес застосування технологій, але зміст педагогічної діяльності при цьому істотно відрізняється від традиційного освітнього процесу.

Мета медіаосвіти – формування медіакультури особистості в середовищі значимих  для неї суспільств (сім’я, колектив).

Причина актуальності медіаосвіти  в тому, що наше сприйняття світу значною мірою залежить від того, як інформацію подають медіа, оскільки медіа контролюють реальність.  Медіасередовище транслює ідеологію і інформацію про певні цінності, тому медіа слід використати як засіб формування системи цінностей.

Незважаючи на складність формування медіаосвіти, сам процес простий. Завдання полягає в тому, щоб «навчити жити у віртуальних світах», не втрачаючи зв'язку з реальністю.

Які ж ризики  медіасоціалізації (тобто розвитку особистості під впливом медіа)?

• подання інформації не з голосу близького дитині людини;
• відчужені візуальні образи здатні гальмувати власні фантазії дитини, і, як наслідок, основи його творчої активності;
• штучне гальмування власної тілесної активності дитини в ранньому віці призводить до довгих негативних психічних наслідків.

Необхідність розвитку медіаграмотності саме в дошкільному віці обумовлена тим, що :

• Це надзвичайно важливий період для інтелектуального, фізичного і психоемоційного розвитку дитини;
• Діти до моменту вступу до школи мають вже значний аудіовізуальний досвід;

Водночас з точки зору дидактики освітнього процесу діяльність педагога стає більш складною, частина педагогічного процесу залежить безпосередньо    від активності дітей, стає складною  технологія проведення заняття.

Напрямки медіаосвіти:

• Інтегрована медіаосвіта:

Формування   критичного мислення на основі наочного використання медіатекстів у вивченні   окремих  предметів;

• Соціокультурна медіаосвіта
• Робота над друкованими виданнями, мультидидактика.

Медіаосвіта має бути спрямована на сприяння розвитку такої психологічної освіти, яка мінімізує риски шкідливого медіавпливу на дошкільника, тобто критичне мислення. Через медіаосвіту відбувається розвиток емоційного інтелекту і автономності і колективізму ( так званий соціальний інтелект).

Мультимедійні технології допомагають в рішенні дидактичних завдань освітнього процесу :

• Засвоїти уявлення про предмет;
• Систематизувати засвоєні знання;
• Сформувати мотивацію до навчання в цілому.

Мультимедійні  засоби можуть використовуватися при поясненні нового матеріалу, при закріпленні, повторенні і контролі знань. Застосування їх можливо при проведенні усіх типів заняття. Використання медіазасобів як інструменту означає появу нових форм діяльності : розумової, мнемонічної, творчої.

 Медіазасоби можливо використати в якості «підтримувальних засобів» у рамках традиційних методів навчання, тобто представлення об’єктів і процесів не традиційним текстовим описом, а за допомогою фотографій, відео, анімації, звукозаписів, графіки . Їх можна застосовувати для оголошення теми, як супровід пояснення або як інформаційно-навчальний посібник.  Медіазасоби мають здатність «відгукуватися» на дії  педагога і дітей,  «вступати в діалог»  з педагогом і дітьми.

Зрозуміло  що медіаосвіта вимагає:

• Розробки навчальних програм з використанням елементів медіаосвіти;
• Розробки відповідної навчально-методичної літератури;
• Добірку  методичного забезпечення   (дидактичного матеріалу).

Якщо з молодшого дошкільного віку закріпити у свідомості дитини поняття «Комп’ютер -  для навчання, а не для гри», то з кожним етапом «дорослішання» і розвитку ми поступово сформуємо медіа- компетентну  особистість.

Розвиток медіакомпетентності особистості - шлях до розширення кругозору, формування стійкого інтересу до навчання, можливість творчої самореалізації.

 «Медіадидактичні завдання для дошкільнят»

Озвучка – гра, яка сприяє розвитку повноцінного сприйняття медіатексту, фантазії і творчої уяви. Для проведення гри можна заздалегідь записати на відеомагнітофон фрагменти з мультфільмів, телепередач, фільмів-казок або реклами тощо. Після того, як між учасниками буде розподілені ролі, учасники починають працювати над озвучуванням уривка.

Стоп-кадр – сюжетно-рольова гра, що сприяє розвитку зорово-художньої образності. Гравцям демонструються стоп-кадри з відомих кінофільмів (мультфільмів) і пропонується відтворити монологи від імені головних героїв, зображених на них. Краще, якщо в процесі гри будуть використовуватися кадри з фільмів різних жанрів. Під час виконання завдання інші гравці виступають в ролі журі, зазначають найкращі варіанти відповідей.

Рекламний агент – гра, яка сприяє розвитку мови, фантазії, уяви, критичного мислення при сприйнятті рекламних медіатекстів. У процесі гри кожен з її учасників стає «рекламним агентом», якому дається завдання – скласти рекламне оголошення або підготувати рекламний ролик. Зазвичай у таких випадках у юних гравців виникає багато питань про те, як краще підготувати рекламне оголошення, як його оформити тощо. Тут педагогу важливо пояснити аудиторії, чим відрізняється реклама, підготовлена для телебачення, від рекламних оголошень, що друкуються в пресі або звучать по радіо. Можна запропонувати юним «агентам» кілька порад про те, як написати рекламне оголошення. Наприклад, часто для залучення покупців у рекламі використовуються невеликі вірші (слогани), при підготовці рекламних оголошень їх розробники, у більшості випадків, прагнуть висвітлити всі переваги того чи іншого товару. Перед початком гри її учасникам можна запропонувати кілька покрокових рекомендацій:

1.Визначити, який товар або послуга буде рекламуватися.

 2.Подумати, де буде демонструватися реклама (по ТБ, на радіо, в журналі).

3.Визначити, у якій формі буде представлена реклама (у формі казки, рекламного оголошення, плакатів).

4.Підготувати оформлення для реклами

Кращий сюжет для фотографії – це ігрове завдання дозволяє в захоплюючій формі познайомити аудиторію з поняттями зі світу медіа – сюжетом, композицією, планом, а також допомагає юним гравцям краще оволодіти своїм тілом, попрацювати над виразністю міміки і жестів, створювати цікаві образи, передаючи характерні особливості зображуваних фотогероїв.

Інсценування. У процесі цієї гри можна інсценувати невеликі фрагменти з фільмів, телевізійних програм, рекламних роликів. Між учасниками розподіляються ролі «режисерів», «операторів», «дизайнерів», «акторів», «гримерів», «ведучих» та «учасників».

Перед кожним гравцем залежно від обраної ролі стоять конкретні завдання.

Стара казка на новий лад – гра, яка розвиває творчу уяву, фантазію та артистичні здібності, викликає бурю позитивних емоцій і в акторів, і у глядачів. В основу сюжету може бути покладено будь-який  мультфільм, знайомий дітям або казка.

Угадай назву мультфільму – гра, яка розвиває увагу і пам’ять. Для проведення гри необхідно підготувати відеофрагменти з мультфільмів. Завдання учасників – вгадати назву переглянутих фрагментів.

Ця гра може мати безліч варіантів. Наприклад назву літературних творів, за мотивами яких знято мультиплікаційний. Можна також використовувати як ілюстративний матеріал не відеозапис, а пантоміму або усну розповідь про фільм (не називаючи імен головних персонажів), ілюстрації або фотографії  до твору.

Що за чим? Творче завдання має на меті розвиток умінь інтерпретувати смисловий зміст екранного медіатексту. Для виконання цього завдання можна використовувати ілюстрації,  намальовані до того чи іншого мультфільму, фотографії до аудіо-казок. Виконуючи завдання, гравцям потрібно розташувати картинки у певній послідовності (відповідно до розвитку конкретного екранного образу, або розвитку подій)

Що ми побачили в кадрі? Це завдання, яке розвиває спостережливість, увагу, фантазію і медіасприйняття, вимагає нескладної попередньої підготовки. Треба взяти кілька невеликих аркушів цупкого паперу і вирізати в кожному з них «віконечка» таким чином, щоб вийшла рамка.

Коли рамки для кожного учасника вправи будуть готові, можна запропонувати подивитися на свою кімнату через «чарівні віконечка»: «Уявіть, що разом з вами у «віконечко» дивляться глядачі. Показуйте їм те, що вам найбільше подобається навколо вас, і розкажіть про це ». При виконанні цього завдання виявляється, що діти знаходять багато цікавого у своїй звичайній обстановці. Деякі учасники визнають, що звернули увагу на багато предметів тільки тоді, коли пильно удивилися на них через «чарівні віконечка».

Злі і добрі чарівники – завдання сприяє розвитку уваги і медіасприйняття. У ході його виконання учасникам пропонується уявна ситуація: «Уявіть, що до вас прийшов добрий чарівник, який буде знімати на відеокамеру все, що йому сподобалося. Але йому важко одному впоратися з цим завданням. Допоможіть доброму чарівникові вибрати кадри для зйомки!».

Після виконання завдання можна попросити гравців відшукати кадри не для доброго, а для злого чарівника. Після виконання завдання потрібно порівняти, як змінюється сприйняття однієї і тієї ж кімнати (як і одного і того ж фільму) різними людьми. Вибираючи різні кадри, відбираючи те, що хочеться показати, можна навіть один і той же предмет показати по-різному. Уся справа в тому, у кого в руках перебуває камера і яку мету він переслідує, знімаючи той чи інший матеріал.

Найспостережливіший – цей конкурс також включає в себе демонстрацію фрагментів із мультиплікаційних або художніх фільмів. Показ фрагмента триває певну кількість часу (наприклад, 1 хвилину), після чого конкурсантам ставиться питання, наприклад: «Якого кольору були черевики у головного героя?» Або «Скільки разів за цей час в кадрі з’явився той чи інший персонаж?». Переможцем стане най спостережливіший учасник конкурсу.

Цей конкурс можна проводити дещо по-іншому: до уваги учасників пропонується один кадр із фільму або фотознімок. Після його показу конкурсанти повинні відповісти на питання ведучого.

Вчимося аналізувати медіатексти – багато ігор, конкурсів, творчих завдань і вправ включають у себе елементи обговорення (аналізу) медіатекстів різних видів і жанрів. Аналіз медіатексту – обов’язковий компонент розвитку медіаграмотності, адже саме в процесі обговорення виявляються його основні художні особливості, визначається тема, ідея, задум авторів і акторів. У методиці проведення медіаосвітніх занять з дітьми традиційно перед переглядом фільму чи програми з метою обговорення проводиться вступна бесіда, у якій педагог розповідає дітям  про творців фільму, їх творчість, звертає увагу на ті моменти, які вимагають особливої уваги при перегляді. Цей етап називається «установкою на сприйняття». Головна мета установки – активізувати увагу юного глядача до того, що він буде дивитися. Практика проведення вступних бесід дуже давно і досить добре зарекомендувала себе у вітчизняній медіапедагогіки. Вступне слово перед переглядом дозволяє дітям налаштуватися на перегляд. Головне, щоб при сприйнятті будь-якого медіатексту в дитини зберігся інтерес і право на власну думку.

Після перегляду медіатексту  краще за все, якщо дитяча аудиторія висловить свою думку про нього, поділиться своїми емоціями та почуттями. Тут необхідно подбати про створення невимушеної обстановки, у якій дітям  захотілося б висловити свою думку, поділитися враженнями від побаченого. Як будь-яке обговорення, аналіз медіатексту передбачає відповіді на питання. Наприклад, обговорюючи рекламу, можна спробувати відповісти на такі питання: «Які дії описані в рекламному медіатексті?», «Про що цей медіатекст? (Наприклад: про людей або речі; особистості або групи)», «Який вид тексту (казка, оповідання) покладено в основу рекламного медіатексту? Чому?», «У чому полягає мета автора реклами?».

***

«Виховання дошкільників на основі цінностей українського народу»

Вихователь-методист:

Надія ЗАХАРЧИШИНА

Січень 2024р.

Мета: розкрити особливість національного виховання на основі цінностей українського народу та організацію роботи по народознавству з дітьми дошкільного віку.

Завдання:

- розкрити необхідність посилення патріотичного виховання ЗДО;

- підвищити рівень теоретичної підготовки педагогів щодо питань народознавчого виховання в умовах сьогодення;

- розширити та уточнити знання педагогів щодо принципів, методів та прийомів і форм роботи з дітьми по народознавству;

- підвищити авторитет народознавчих засобів у становленні особистості дошкільника;

- розвивати творчий потенціал педагогів, їх компетентність з питань народознавчого виховання;

- формувати цілісне ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, державної мови, народних звичаїв, традицій, свят, обрядів, які мають великий пізнавальний потенціал.
                                             План
1.Вступна частина

1.Вітання учасників семінару практикуму

2.Очікування

3.Прийняття правил семінару

2.Лекційна частина

1.Особливості впливу народознавства на виховання дітей.

2.Державний стандарт дошкільної освіти Базовий компонент за освітнім напрямом «Дитина у соціумі».

3.Народознавство як основа сучасного національного виховання у дошкільному навчальному закладі

3.Специфіка навчання народознавства в різних вікових періодах дитини за програмою  «Я у світі».

                         Хід семінару – практикуму

Вправа «Віночок побажань» (вихователь-методист) ( 3 хв.)

Мета: підвищити рівень групової згуртованості та емоційного піднесення.

Учасники стають у коло і по черзі проголошують побажання один одному, спонукаючи один одного до активної спільної роботи.

Вихователь – методист бажає усім гарного настрою на день і просить «заплести» вербальний посил у своєрідний віночок.

- Доброго дня, шановні колеги. Сьогодні у нас засідання семінару-практикуму на тему: «Виховання дошкільників на основі цінностей українського народу, яке складається з двох модулів: лекційно-інформаційного та практичного.

Я пропоную вам доповнити віночок паперовими стрічками, написавши на них свої очікування від сьогоднішнього семінару.        

                         Правила нашого семінару:

- кожен має право уважно вислухати колегу

- висловити свою думку

- доповнити відповідь

Зараз я пропоную вам зупинитися на «Особливостях впливу народознавства на виховання дітей». Так сталося в історії людства, що кожен народ від покоління до покоління передає свій суспільний та соціальний досвід, духовне багатство, як спадок старшого покоління молодшому. Саме так створюється історія матеріальної та духовної культури нашого народу, формується його самосвідомість.

«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього» писав М.Рильський.

І це дійсно так, бо як дерево, тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає свого минулого – перекотиполе, куди вітер подме , туди вона і котиться. Саме тому ми повинні знати свою історію, своє минуле.

Сьогодні, повертаючись до забутого, пробуджуючи до життя національні традиції необхідно вирішувати завдання щодо ознайомлення дітей з українським фольклором, побутом, звичаями та традиціями українського народу.

Народознавство розкриває у наших дітей моральні, патріотичні, естетичні, творчі задатки. Складно переоцінити виховну силу народної казки, пісні, вишиванки, що є найважливішими засобами розвитку соціального індивідуума нашого майбутнього суспільства . Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуються в думці, що кожен народ, зокрема й український, має свої звичаї, які мають бути спільними для всіх людей, представників певної етнічної групи. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів’я, приказки, ігри, загадки), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівську іграшку) вони поступово отримують уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей. При цьому потрібно не стільки піклуватися про збагачення знань дітей, скільки про їхнє творче засвоєння, розвиток почуттів. Дошкільники залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.  За допомогою етнографії можна закласти в майбутнє покоління чемність, відповідальність, доброзичливість. Народні звичаї охоплюють усі сфери громадянського, родинного й особистого життя людей. Інтерес дитини до минулого є могутнім чинником розвитку повноцінної особистості, з високими життєвими принципами та духовними потребами.

Отже, дитина  змалечку навчається любити і шанувати свій народ, свою Батьківщину, почуватися її часткою. Ми маємо допомогти малюкам опанувати особливості побуту, звичаї, культури українського народу.
В сучасних умовах нашої країни зростають вимоги до виховання і навчання підростаючого покоління. Так, однією з найважливіших педагогічних задач, визначених Законом України «Про дошкільну освіту» є виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв , державної та рідної мови, національних цінностей українського народу. Концепція дошкільного виховання в Україні, сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, активізує його народознавчі, українознавчі напрями.

Базовий компонент дошкільної освіти, як державний стандарт, визначає ознайомлення дітей з поняттям «держава», «народ», «людство», з правами та обов’язками громадян України.  

Нині, як ніколи, гостро набуло актуальності національно-патріотичне виховання.

вибудувати ефективну й цілісну систему національно-патріотичного В зв’язку з цим був виданий лист МОН України №1/626722 від 10.06.2022р . «Про деякі питання національного-патріотичного виховання в закладах освіти України», в якому Міністерство  освіти і науки України зосереджує увагу на тому, що в умовах воєнної агресії Російської Федерації в Україні національно-патріотичне виховання є одним з пріоритетних напрямків діяльності держави та суспільства щодо розвитку національної свідомості на основі суспільно - державних цінностей, формування у громадян почуття патріотизму, поваги до Конституції і законів України, готовності до виконання обов’язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України. Цей лист діє з 2022-2025 рік.

Сьогодні науковці і практики об’єднують зусилля  намагаючись виховання підростаючого покоління  яке беззаперечно має включати в себе надбання українського народу.

Попри велику популярність використання у сучасній практиці дошкільної освіти нових освітніх технологій педагоги дошкільних закладів не повинні забувати і про виняткове значення народознавства.

Завдання вправа (Асоціативний ряд) 

Пропоную вам дібрати асоціативний ряд до терміну (народознавство).

Завдання полягає в тому , щоб навпроти кожної літери записати ті слова, які асоціюються у вас з поняттям   народознавство .
2.Державний стандарт дошкільної освіти Базовий компонент за освітнім напрямом «Дитина у соціумі».

 Сьогодні, як ніколи, гостро набуло актуальності виховання громадянина патріота,  відповідального і відданого своїй країні . Цей аспект виховної роботи у практиці сучасних дошкільних закладів представлений нормативними документами.      Так у новій редакції Базового компоненту дошкільної освіти як у державному стандарті  зазначено,   що старший дошкільник має орієнтуватися в тому,  що рідна країна   має свою територію, на якій проживають українці , що мають свою культуру, звичаї , мову.                                                                                                                                                                                                                                             

В освітньому напрямі «Дитина у соціумі» за Базовим компонентом дошкільної освіти головним виділяють соціально-громадянську компетентність. Це здатність до прояву особистісних якостей, соціальних почуттів, любові до Батьківщини, готовність до пасивної участі в соціальних подіях що відбувається в дитячих осередках, громаді. Результат сформованості соціально-громадської компетентності засвідчує ставлення дитини до себе, своїх прав, повагу до культурних надбань українського народу, представників різних національностей і культур.                                                                                                                                                                     

Також освітній напрям включає емоційно-ціннісне ставлення: демонструє інтерес до загальнолюдських цінностей(здоров’я, сім’я, повага і любов до батьків, роду, держави, батьківщини) та до національних культурних цінностей свого народу та інших культур.

Виявляє зацікавленість культурою українського народу, його історичним минулим, мовою, звичаями, традиціями. Виявляє почуття власної гідності, як представника українського народу та громадянина.

Спрямованість знань: має уявлення про місце кожної людини у соціальному середовищі, уявлення про себе , як члена громади, суспільства, уявлення про свою сім’ю, родину, рід, рідну домівку, Батьківщину. Знає і розповідає про державні символи України, звичаї, традиції сім’ї та українського народу. Знає що прізвище вказує на належність дитини до свого роду, родини, а ім’я – на її індивідуальність та неповторність, знає про окремі традиції та звичаї попередніх поколінь.

Навички: ідентифікує себе та діє відповідно до соціальної ролі: донька/син, брат/сестра, онука/онук, друг/подруга.

Участь батьків. Підтримка батьками процесу формування соціально-громадянської компетентності може відбуватися шляхом:

 – реалізації в родині принципів демократії, що ґрунтуються на повазі до особистості дитини та її прав;

- залучення дитини до її вікових можливостей до участі в житті сім’ї, родини, закладу дошкільної освіти, громади в різних формах дозвілля, спільних подорожей, прогулянок тощо;

- розповідання дитині про важливі події в житті сім’ї, родини, міста, громади.

    3. Народознавство як основа сучасного національного виховання в дошкільному навчальному закладі.

Згідно Концепції дошкільного виховання, її програмою передбачається розвиток у дітей національної культури, яка є внеском у загальнолюдські надбання демократичності, гуманізму, совісті, честі, гідності, громадянськості; виховання дітей на історичному минулому, яке формує у них національну свідомість. На це орієнтують і сучасні програми дошкільного виховання.

Сама програма включає в себе освітні напрями в яких розкриті завдання за віковими особливостями дітей. З одним із напрямів ми з вами ознайомимося. Це освітній напрям, як ми вже говорили по Базовому компоненту «Дитина у соціумі». Він розкриває три підпункти:

• Предметний світ
• Народознавство
• Формування основ духовно – моральних якостей.

          І ближче ми ознайомимося із народознавством.

Народознавство – система знань про конкретний народ, особливості його побуту і трудової діяльності, національний характер, психологію, світогляд, історико-культурний досвід, а також про родовід, спосіб життя і виховання в сім’ях, про рідний край і все пов’язане з ним..

Народознавство у вузькому значенні (етнографія) наука про культуру, побут народу, його походження, розселення, національні традиції та обряди. У широкому розумінні народознавство означає сукупність сучасних наук про народ, його національну духовність, культуру, історію, а також здобутки народного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації.

Народознавство орієнтує на те, що українець береже свою культуру, шанує інші, а представник іншого етносу пишається своєю національністю, українським громадянством. Всі дотримуються громадянських обов’язків: конституційного обов’язку поваги до національних і державних символів.

Щоб виховання дітей дошкільного віку засобами народознавства було національним, у ньому повинні домінувати три напрями:

– виховання любові до рідної мови;

– виховання патріотичних почуттів;

– формування творчої особистості.

           Народознавча робота у дошкільних навчальних закладах повинна спрямовуватись на:

- формування гармонійно розвиненої підростаючої особистості, наділеної національною свідомістю, гідністю, здатністю зберігати і примножувати національну культуру як елемент загальнолюдської культури;

- збереження національної психології, генотипу, який сформувався протягом століть у певних природно-географічних та історичних умовах як сукупність спадкових психічних і фізичних структур, що передавалися нацією з покоління в покоління й зумовили її національне обличчя;

- відродження національної культури за допомогою різних видів мистецтва рідного народу, використання фольклору, національних мотивів у сучасному інтер’єрі, одязі з урахуванням регіональних умов;

- оволодіння дітьми мовою як найбільшим скарбом нації, плекання любові до материнського слова як першого й могутнього духовного наставника людини, як найдієвішого вияву національної культури та історії, додержання статусу української мови як державної;

- ознайомлення з історією рідного народу як джерелом духовності й мудрості, свідченням безперервної наступності поколінь, національної самосвідомості, гордості, основою для формування суверенної демократичної держави;

- розкриття географічних особливостей як багатства рідного краю, як витоків формування в дитини чуття Батьківщини, чуття господаря своєї країни.

Організовуючи народознавчу роботу з дошкільниками слід в комплексі розв’язувати пізнавальні, навчальні, виховні, розвиваючі та мовленнєві завдання, відроджуючи до життя національні традиції , національний дух нашого народу.

         Пізнавальні завдання передбачають розширення знань дітей про Україну, її історію, культуру, багатства. Спочатку потрібно знайомити дітей з найближчим оточення, з яким вони контактують щодня. Поступово стежинкою рідного краю вести до столиці України – Києва, інших міст та пам’ятних місць Батьківщини; розповідати про державні символи (герб, прапор, гімн) та народні національні обереги (калину, вербу, віночок, рушник тощо). Не слід забувати і про пізнання дітьми природи рідного краю (лісів, степів, морів, гір та ін..)  Предметом обговорення у дитячому садку мають бути й родинні корені кожної сім’ї, кожної родини. Вихователь повинен стимулювати й заохочувати дітей до пізнання свого родоводу. Потрібно знайомити дітей із побутом нашого народу як у минулому так і  на  сучасному етапі. Діти повинні знати українські  національні іграшки, національний одяг, взуття,  посуд, предмети побуту  та хатнього інтер’єру, подвір’я .

Навчальні завдання передбачають формування перших наукових народознавчих та  історичних понять, у майбутньому – основи наукового мислення, національної свідомості, самосвідомості та психології.           

        Алла Богуш виділила навчальні завдання, керуючись якими вихователь повинен:

- розвивати пізнавальну активність дітей, прагнення якомога глибше пізнати свій народ, свої національні корені;

- формувати стійкий інтерес до народознавчого матеріалу, бажання пізнати його глибше, навчити використовувати його в побуті, у своєму дитячому житті, запам’ятовувати вірші, прислів’я, приказки, казки, загадки;

-  прищеплювати дітям елементарні трудові навички, пов’язані з народними ремеслами.

- вчити малюків розписувати за українськими мотивами іграшки, посуд, писанки;

- виготовляти різні вироби з глини.

Виховні завдання мають на меті прищепити дітям насамперед любов до рідного краю, до землі своїх предків, до рідної мови, оселі, до Батьківщини, почуття гордості за свій народ, повагу до національної культури, національних звичаїв та оберегів. Природними національними рисами характеру українців вважають щирість, гостинність, доброта, мудрість, щедрість, добре почуття гумору. Отож, ці риси особистості потрібно виховувати у дитини, використовуючи для цього багатий народознавчий матеріал.

Розвиваючі завдання передбачають розвиток усіх психічних процесів у дитини: запам’ятовування, уважності, зосередженості, логічного мислення, уяви. Діти повинні вміти самостійно аналізувати, зіставляти, порівнювати народознавчі поняття, звичаї минулого й сучасного, відокремлювати місцеве, регіональне від загально традиційного національного.

Мовленнєві завдання є супутніми на кожному народознавчому занятті. Словник дітей поповнюється образними виразами,  коли вони слухають фольклорні твори та твори українських   письменників, пригадують, приказки, прислів’я, примовки . Кожне заняття супроводжується розповідями дітей про бачене, почуте, пережите. 

Основними принципами народознавчої роботи в дошкільному закладі повинні бути: народність, природо відповідність, наочність, системність, послідовність.  

Методи та форми роботи з народознавства в ЗДО

Бесіди, читання дитячої художньої літератури, спостереження,   екскурсії, дидактичні, народні, сюжетно - рольові ігри, родинні свята, розваги, дозвілля, ігри-драматизації, театральна діяльність, ярмарки, вечорниці, концерти, зустрічі з народними майстрами, вивчення віршів, прислів’їв, приказок, читання легенд.

Напрями і завдання народознавчої роботи з дошкільниками за програмою «Українське дошкілля»

Програма розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля» виділяє сім основних напрямів з народознавчої роботи:

- сім’я, родинні традиції;

- українська оселя;

- краєзнавство;

- український національний одяг;

- ігри, українська народна іграшка;

- календарно-обрядові свята;

- народні ремесла.                          

Дитина повинна засвоїти родинні відносини (батьки – діти), імена матері і батька, дідусів, бабусь, сестер, братів. В повсякденні необхідно знайомити дітей з правилами ввічливого ставлення до рідних: як треба вітатися з ними, дякувати, звертатися з проханням, відгукуватися на пропозиції, допомагати дорослим у хатній роботі, у підготовці до сімейних свят. В роботі з дітьми доцільно широко використовувати давній і водночас сучасний підхід – це звернення до виховання людини через виховання любові до матері. Ідеал матері, яка зігріває дитину теплом, ласкою і палкою любов’ю, виховує в дитині доброту і світлий розум, плекає чуйність і доброзичливість.

Велике значення необхідно надавати авторитету батька у вихованні дітей. «Що робить батько, те й його дитятко»,– каже народна мудрість. Формувати поняття, що батько – голова сім’ї, годувальник. Необхідно також вказувати на зв’язок між словами батько – Батьківщина. На особливу любов і повагу в сім’ї заслуговують бабуся та дідусь. Дітей старшого дошкільного віку потрібно знайомити із сімейними стосунками, сімейними традиціями в Україні. Доцільно виховувати в дітей риси майбутніх дбайливих матерів та батьків: у дівчаток – лагідність, хазяйновитість, прагнення мати дітей, любити їх; у хлопчиків – шанувати сім’ю, бути добрим, щирим, працьовитим господарем, дбати про сім’ю.

Дошкільників доцільно знайомити з історією виникнення Київської Русі, заснування Києва, виникнення Запорізької Січі, розповісти про козацьке житло, правила козацького життя, про народних героїв, козаків-оборонців рідної України. Через казки, оповідання, легенди, пісні, забави та ігри викликати у дітей інтерес до історичного минулого свого народу. Дітей також необхідно знайомити з історичними місцями, пам’ятниками, музеями.

У єдності з історичним минулим народу потрібно розглядати державну і народну символіку. Вона виражає істотні сторони, доленосні події у житті української нації, держави, духовності. Символіка містить у собі важливий філософський, політичний, ідейно-моральний та естетичний зміст і спрямованість. Ознайомлення дітей із змістом і мотивацією державних та етнічних символів, доречне їх використання у повсякденному житті, державних урочистостях формує чуття дому, родини, краю, гордості за свій народ, єдності на основі спільних емоційних переживань, духовних цінностей.

Глибокі почуття любові до батьківського дому, рідного краю споконвіку виховували в дітей символи-обереги етнічної пам’яті: верба над водою, калина в лузі, тополя край дороги, соняшник на городі, виноград біля хати, лелече гніздо, криниця біля людської оселі. Це незрадливі обереги нашої духовності. Національні символи України – герб (тризуб), прапор (синьо-жовтий), гімн «Ще не вмерла Україна», в історичній пам’яті народу символізують державну, політичну, економічну і національну незалежність України. Необхідно знайомити із символічним значенням кольорів прапора, знака тризуба. Діти повинні знати, що коли звучить державний гімн, потрібно встати.

З раннього дитинства треба виховувати почуття любові до Батьківщини. Кожна людина повинна пам’ятати те місце, де вона народилася, те дерево, що росло біля її будинку, колисковий спів матері і щебет пташок. Всі ці образи будуть наповнювати на її життєвому шляху конкретними картинами і уявленнями велике і святе слово Батьківщина. Образ Батьківщини є важливим фактором формування громадянської свідомості. Вже молодших дошкільників необхідно підвести до розуміння того, що у кожної людини є місце, де вона народилася і живе, де народилися і живуть батьки. Це місце – її батьківщина. Для молодших дошкільників Батьківщина – це місто (село), це батьківська домівка, рідна вулиця. Поступово слід розширювати поняття батьківщини. Старших дошкільників потрібно вчити, що їхнє місто, край – це частина великої держави України. Для формування могутнього почуття любові до Батьківщини необхідно показати дитині велич і могутність, простори і багатства рідної землі, знайомити з різноманітною природою.

Природа рідного краю є основою матеріальної і духовної культури народу. Географічні, біологічні та інші природні фактори, що зумовили національні особливості українців, формують у дітей чуття єдності, гармонії людини й природи. Щоб у серце дитини назавжди увійшли глибокі почуття любові до навколишнього середовища, необхідно виховувати почуття краси природи в різні пори року. Використання краєзнавчого матеріалу в навчально-виховному процесі стимулює пізнавальну активність дітей, сприяє міцному й осмисленому засвоєнню знань, формуванню інтересу до вивчення природи свого краю, наближує навчання до життя, пробуджує і розвиває у дітей почуття національної самосвідомості. Найдоступнішим для дошкільників є матеріал місцевої природи. Виховна мудрість народу стверджує, що любов до всього живого на землі починається з раннього дитинства, чуйного ставлення до кожної билинки і комашки. Дитяче чутливе сприймання природи як живого організму породжує екологічне світобачення, виховує дітей у дусі любові до природи, збереження і примноження її багатств.

Практично невичерпні можливості у формуванні людини-гуманіста відводяться мистецтву. Історична енергія народу, стійкість, багатство і краса його національного духу трансформувалися і акумулювалися в різноманітних видах і жанрах мистецтва – пісенному, декоративно-прикладному, тощо.

У процесі виховання дитина поступово вводиться в світ прекрасного: спочатку вона бачить різьблене чи намальоване «сонечко» на колисці, яскраву саморобну забавку, вловлює гармонійні звуки різних брязкалець, дзвіночків, сприймає задушевні колискові пісні, пізніше дитина прилучається до виготовлення іграшок, розмалювання писанок та ін. Далі – особиста участь у хороводах, танках, співі, вишиванні, грі на музичних інструментах, прикрашанні інтер’єру житла. Чільне місце в роботі з дошкільниками займає ознайомлення дітей з творами декоративно ужиткового мистецтва: керамікою, вишивкою, лозоплетінням, витинанками, писанкарством, килимарством.

Під час ознайомлення дітей із зразками народної творчості треба звертати їхню увагу на розмаїття форм, композицій, на поєднання кольорів, яке є найбільш характерним для українських розписів на кераміці і вишивках, що не тільки сприяє прилученню дітей до народної національної спадщини, а й допомагає введенню в словник дитини таких слів, як куманець, глечик, макітра, рушник, хідник, які від діда-прадіда лунали в українській хаті.

Чи не найбільш поширеним мистецтвом в Україні є вишивка. Вишивка використовується як прикраса чоловічого та жіночого одягу, предметів домашнього вжитку. Велике значення надається вивченню українського костюма, який є справжньою скарбницею духовної культури народу. Належне місце в житті дітей повинні посісти український рушник та сорочка-вишиванка.

Неоціненна роль в ознайомленні дітей з творами народного мистецтва належить народній іграшці. Це іграшки керамічні, дерев’яні, із соснових шишок, із сиру та тіста. Народна іграшка ненав’язливо, без зайвого дидактизму розкриває дитині світ, активізує творчі можливості. Оволодіваючи мистецтвом, народними ремеслами, діти засвоюють духовність, ідейність, моральність, естетику рідного народу.

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжуються ігровою діяльністю: різні фізкультурні ігри та спортивні змагання на народних святах, урочистостях та гуляннях. Боротьба, біг, скачки, метання збирали велику кількість бажаючих помірятися силою, спритністю. Окрім виразного спрямування на фізичний розвиток, народні ігри мали ще й потужний емоційний та пізнавальний заряд. Здебільшого такі ігри супроводжувалися поєднанням фізичних рухів з епічно-пісенним супроводом, а за змістом відтворювали окремі трудові процеси. Гра – це не просто забава, а водночас і весела школа життя. В іграх закладена мудрість народна; вони не лише розвивають фантазію, кмітливість, спритність, а й вчать справедливості, чесності, бережливого ставлення до всього живого, знайомлять нас із давніми народними звичаями, уявленнями про світ. Крім того вони не дають нудитися, марнувати час. В процесі виховання дошкільнят велику увагу треба приділяти іграм з правилами, лічилками, співом і музичним супроводом. Ігрова форма, емоційний характер фольклорних ритуалів створюють радісний настрій, формують позитивне ставлення до народних звичаїв.

Народні ігри поділяються на рухливі, малорухливі, дидактичні і сюжетно-рольові, ігри зі співом та діалогом. Рухливі ігри – це: «Гуси-гуси», «Піжмурки», «На чім стоїш» та інші. Традиційною сюжетно-рольовою грою є «Сім’я», ігри зі співом і діалогом – «Подоляночка», «Мак», «Перепілочка» та інші. В ознайомленні дітей з національною спадщиною значне місце займає саме дидактична гра. У ході дидактичних ігор вихованці знайомляться з ознаками і особливостями побуту, одягом народу, уточнюють набуті раніше уявлення, закріплюють розуміння значення слів-назв. Це, наприклад, такі ігри, як: «Вкладаємо ляльку спати»,«Іграшки», «Почастуємо ведмедика», «Одягнемо ляльку на прогулянку» та багато інших. Через гру діти вчаться виразно володіти словом, аналізувати вчинки, додержуватися етичних норм поведінки. У дітей виробляється гарна постава, пробуджується мистецький хист до художнього слова, танцю, співу.

Як носії жарту, сатири, в процесі виховання необхідно використовувати народні театри – сплав пісень, таночків, гри, гумору. Бо ж як відомо, українці відзначаються таким естетичним і інтелектуальним почуттям, як почуття гумору. Вже змалку в дітей необхідно розвивати вміння бачити і чути смішне, здатність самим пожартувати, адже гумор – це така цінна якість, яка, коли діти виростуть, збільшить їхній опір несприятливому середовищу і поставить вище над життєвими дрібницями.

До живої енциклопедії побуту й дозвілля народу дошкільнят можна прилучати через народний календар. Народний календар – це система історично обумовлених дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, які в певній послідовності відзначає весь народ протягом року. Зміст та ідейно-моральна спроможність народного календаря виховують у малюка добропорядність, милосердя та інші чесноти. Традиції і обряди, притаманні кожному святу, пов’язані з природою рідного краю, природою самої людини, трудовою діяльністю народу в різні пори року. Активна, доступна дошкільникам участь у підготовці та відзначенні свят, урочистостей поглиблює зв’язок дітей з сім’єю, рідним народом. Традиції, звичаї і обряди народного календаря комплексно діють на особистість, всебічно розвивають її. Педагогіку народного календаря можна назвати педагогікою життя і праці, добра і краси.

Український народ здавна характеризували такі чесноти, як товариськість, побратимство, лицарство, спільна праця, піклування про цивілізоване буття кожної особистості, взаємодопомога, піклування про довкілля. Пам’ятниками високій духовності нашого народу були церкви, храми, викопані криниці, прекрасні зразки народних ремесел. Отож, не цураймося свого національного скарбу, прилучаймо до цього багатства наших дітей вже на рівні дошкілля.

Заняття з народознавства в дитячому садку мають не тільки пізнавальний, а й  виховний характер. Вони мають на меті виховати в дітей почуття національної гідності, викликати інтерес до національної культури, прищепити дітям любов та повагу до українських державних і народних символів, оберегів, звичаїв. Цього можна досягти, лише наблизивши дітей до реалій життя.

Знавці народознавства

1.Дайте визначення поняття  народознавство це…

(Народознавство - наука про життя, звичаї та обряд, духовну творчість народу).

2. Який освітній напрям містить підрозділ  народознавство. 

 (У програмі «Я у світі» , «Дитина в соціумі»).

3  Які підрозділи включає розділ  «Народознавство» в  програмі «Я у світі»?

(Сім’я, родинні традиції; українська оселя; краєзнавство; український національний одяг;  ігри, українські національні іграшки; календарно-обрядові свята; народні ремесла).

4. Які  методи роботи з народознавства в ЗДО ви знаєте?

(Бесіди, читання дитячої художньої літератури, спостереження,

екскурсії, дидактичні, народні, авторські, сюжетно-рольові ігри,

родинні свята, розваги, дозвілля, ігри-драматизації, театралізована діяльність, ярмарки, вечорниці, концерти, виконання народних українських пісень, зустрічі з  народними майстрами, вивчення віршів, прислів’їв та приказок, читання легенд)

5. Назвіть засоби усної народної творчості.

( - Народна пісня: колискова,  календарно-побутова (колядки, щедрівки, веснянки), обрядова (наприклад Купальська).

- Дитячий фольклор: забавлянки, потішки, пестушки.

 - Малі жанри українського фольклору: прислів’я, приказки,  мирилки, лічилки, загадки, заклички, примовки, дражнилки, прозивалки, страшилки, скоромовки.

- Народні казки та легенди.

- Народні ігри).

Після виконання завдання картки здаються в журі для оцінювання.

6.Назвіть  народні ремесла які є на Україні:

(ткацтво, вишивка, гончарство, килимарство, плетіння, писанкарство, ковальство, бондарство, столярство, гутництво – вироби зі скла)

7.Які ви знаєте українські національні  символи – обереги? 

(Віночок, рушник, сорочка вишиванка, скатертина, підкова, рослини: калина, верба, береза, барвінок, мальва, півонія).

8.Скільки квітів та стрічок має бути в українському віночку.      ( квітів – 20, стрічок - 12).

9.Назвіть українські  символи  Різдва.

 (Дідух, 8-кутна Зірка).

10.Назвіть деталі  українського жіночого національного  вбрання нашого регіону.

(сорочка-вишиванка; запаска; плахта – верхня спідниця; спідниця – нижній одяг до кофти  під плахту чи запаску; кептарик – безрукавка; попередниця – пояс; червоні або чорні чобітки; намисто; хустка)

11.Назвіть деталі українського національного чоловічого одягу нашого регіону.

 (сорочка – вишиванка, шаровари,  пояс, жупан, чоботи, бриль або картуз).

 12. Назвіть чотири найпоширеніших види розпису великодніх яєць на Україні.

(крашанка, писанка, крапанка, дряпанка).

.Ерудит

 1. Який птах приносить щастя і є улюбленим в українців? (Лелека).

2.Що тільки жінкам одягали на голову   (хустка, очіпок)

3.Дівоча прикраса з живих або штучних квітів  (вінок)

4.Типова для української кухні страва, що являє собою щипані, рвані  чи різані шматочки тіста, зварені в окропі   (галушки)

5.Висока, кругла, глиняна посудина, злегка розширена в нижній частині    ( глечик)

6.Предмети наділені магічною силою, що оберігають від злих сил, лиха та горя    (оберіг)

7.Іграшка яка є оберегом та виготовлена із тканини, ниток   (лялька-мотанка)

 «Народна мудрість».

Продовжіть розпочате мною прислів’я.

Під лежачий камінь……вода не тече.

Слово не горобець…….. вилетить не впіймаєш.

Книга вчить ………….. як на світі жить.

Дерево міцне корінням, а людина……….. родом і народом

Умієш говорити …………. умій і слухати

Птицю пізнати по пірю, а людину -………по мові

Не навчив батько ……. не навчить і дядько.

Від малих дітей болить голова …….. а від великих серце.

На дерево дивись, як родить………..а на людину, як робить.

Наступне завданням буде, відгадати за допомогою ілюстрацій українські народні приказки.

• Любиш їздити - люби й саночки возити!
• Якби знав, де впаду, то й соломки б підстелив!
• Написав, мов курка лапою.
• Хоч гірше, аби інше.
• Стук, грюк, аби з рук!
• Сидить, надувається, три дні в чоботи взувається.

«Музична скринька».

Ведучий:  А тепер перевіримо, як учасники знають українські народні пісні. Тож зіграємо у музичну гру. Учасники, уважно слухаємо мелодію та відгадуємо пісню.

1. Звучить фонограма пісні «Стефанія».

2. Звучить фонограма пісні«Ти казала в понеділок». 

3.Звучить фонограма пісні «Розпрягайте хлопці коней».

4. Звучить фонограма пісні «Біля тополі».

5. Звучить фонограма пісні «Додому»

6. Звучить фонограма пісні «Грицю, Грицю до роботи».

8.Звучить фонограма пісні «Ой у лузі червона калина»

9. Звучить фонограма пісні «Рідна мати моя»

Підведення підсумків.

Вправа «SMS-повідомлення колезі»

Мета: підсумувати досвід учасників, набутий під час роботи впродовж семінару.

Практичний психолог пропонує учасникам написати на стікерах SMS-повідомлення на тему «Що сьогодні для мене було найбільш цікавим на тренінгу?». Учасники по черзі зачитують свої SMS-повідомлення і приклеюють стікери з його текстом на плакат.

***

Консультація для вихователів

«НАСТУПНІСТЬ ДОШКІЛЬНОЇ І ПОЧАТКОВОЇ

У ЗАПИТАННЯХ І ВІДПОВІДЯХ»

                                                                                         Вихователь-методист:

                                                                                Захарчишина Н.М.

2023р.

Час змін — це період, коли треба швидше зорієнтуватися, розібратися в сутності змін та мати чітке розуміння того, що відбувається і як діяти далі. Реформа освіти передбачає суттєву перебудову системи освіти як такої. Ці зміни стосуються педагогів, дітей та батьків. Змінюються форми, методи, засоби, ціннісні позиції та концептуальні засади організації освітнього процесу, а головне — результат: педагогіку знань змінює педагогіка компетенцій. Тобто вирішального значення для дитини в її майбутньому дорослому житті набуде не багаж знань, а здатність ними скористатися, застосувати їх у конкретних умовах на користь собі, справі, громаді, країні. Оскільки ці зміни стосуються всіх учасників освітнього процесу закладів освіти, спробуємо розібратися та відповісти на запитання: Що є сутністю поняття «наступність»? Хто має її забезпечити? На кого орієнтуватися це зробити?

Чому виникла потреба наступності.

Структуру Нової школи визначають вікові періоди життя дитини та відповідні рівні освіти, яку діти здобувають у закладах освіти різних типів (Схема). Основою є дошкільна освіта — 0 рівень. За нею слідує загальна середня освіта, яка передбачає три рівні:

•        1 рівень — початкова,

•        2 рівень — базова середня,

•        3 рівень — профільна середня.

Кожен рівень освіти об’єднує два цикли. Це дає змогу конкретизувати освітні завдання та враховувати фізичні і розумові можливості дітей. Структура Нової школи передбачає чітку послідовність здобуття дітьми освіти. Цю послідовність має забезпечити наступність, сутність якої в тому, що кожний наступний рівень освіти має спиратися на ті здобутки та надбання, які діти набули на попередньому. Не випереджати їх, не нівелювати їх, не замінювати, а грунтуватися на них та продовжувати рух уперед на своєму рівні освіти.

Педагоги закладів дошкільної освіти та початкової школи мають:

•        знати завдання та очікувані результати свого рівня освіти;

•        цікавитися змістом освіти попереднього/наступного рівня;

•        адаптуватися до рівня досягнень дітей, їх обізнаності;

•        змінювати освітнє середовище;

•        розвиватися та самовдосконалюватися.

Кожен рівень освіти слід розглядати як самодостатній. Він не є підготовчим до наступного.

І в дошкільні роки, і в початковій школі дитина живе, а не готується до майбутнього життя. І від того, наскільки якісно та цікаво вона проживає ці роки, залежить чи ефективним буде подальший розвиток і становлення особистості дитини.

У чому багатоплановість поняття «наступність»

Наступність — це послідовність, зв’язок етапів та ступенів розвитку, збереження окремих ознак чи цілих характеристик при переході від попереднього до наступного (нового). Наступність передбачає взаємозв’язок, систему роботи, опору на попередній результат, послідовне опанування нового та систематичність знань.

Дотримання послідовності впорядковує, забезпечує безперервність освіти. Наступність дає змогу:

•        визначити перспективність розвитку дитини,

•        конкретизувати подальші дії,

•        підготувати до засвоєння нового.

Педагог має раціонально використовувати свій час взаємодії з дітьми. Важливо пам’ятати, що не можна пропускати кроки в розвитку, вихованні, навчанні дітей, ігнорувати досягнення кожної конкректної дитини, бо це неодмінно відіб’ється на подальших результатах.

Що визначає наступність: розуміння та хибні думки

Найпоширеніша відповідь на це запитання — наступність визначає зміст. Навчаючи дітей, ми йдемо від простого до складного відповідно до принципу поступового ускладнення освітнього матеріалу. Це так, але наступність це не лише зміст освіти.

Наступність також передбачає:

•        актуалізацію життєвого досвіду дітей — що саме я вже знаю, вмію, можу;

•        спрямування на новий досвід — що я хочу, мені цікаво;

•        заохочення до пізнання — подивлюся, послухаю, з’ясую, дізнаюся, зроблю, поцікавлюся думкою іншого, виражу власне ставлення.

Закони розвитку дітей непорушні. Але умови, в яких зростають діти, постійно змінюються. Саме ці умови і визначають наступність

Аби забезпечити безперервність освіти, педагогу потрібно впливати на:

•        зону найближчого розвитку —

-        те, що дитина здатна опанувати в найближчий час у певному віці;

•        актуальну площину розвитку —

-        те, що є вартісним для розвитку дитини в певному віці в даних умовах;

•        провідну діяльність —

-        ту діяльність, яка забезпечує виникнення і формування новоутворень певного віку.

Деякі педагоги розуміють наступність дошкільної та початкової освіти як «трошки школи в садочку і трошки садочка в школі». Аби забезпечити легкий перехід від однієї ланки до наступної, треба пристосувати дітей до нових соціальних умов, запобігти їхній дезадаптації.

При цьому, на жаль, часто відбувається підміна понять. Причиною є розбіжність у розумінні сутності понять:

•        провідна діяльність;

•        психологічна зрілість;

•        формат взаємодії дорослого з дітьми.

У дошкільному періоді провідна діяльність — гра. Результатом оволодіння цією діяльністю є готовність дитини опановувати наступний вид провідної діяльності — учіння. Це не означає, що в школі гра зникає. Навпаки, у школі гра має набути нового рівня. Цей новий рівень гри спирається на рівень сформованості таких ігрових умінь дітей, як-от:

•        приймати роль;

•        діяти за правилами;

•        грати разом;

•        розгортати сюжет.

Новий рівень дитячої гри продовжує, розширює та поглиблює попередній. Гра у школі не замінює навчання. Вона покликана урізноманітнювати способи опанування навчальними діями — учінням. Тоді педагог може розраховувати на позитивний ефект гри під час навчання.

Вікова психологічна періодизація не співпадає зі структурою школи. У шість років (на сьомому році життя) дитина може розпочати навчання в школі. Але саме на сьомому році життя вона переживає чергову вікову кризу, переходить на якісно новий рівень розвитку. Саме в цей час у неї формується психологічна зрілість, виникає внутрішня позиція школяра. Під час зміни умов розвитку та навчання відбувається дозрівання дитини. Зміцнюються необхідні для успішного опанування навчальної діяльності здатності, вміння, навички, психічні процеси. І саме це потребує особливої уваги педагогів.

Від рішення батьків залежить початок шкільного навчання. Тому шестирічні діти перебувають разом із п’ятирічками в дитячому садку, а семирічні — із шестирічками у школі. Здатності та вікові можливості таких дітей суттєво різняться. При цьому кожна дитина має індивідуальний темп розвитку. В результаті період переходу від одного етапу розвитку до іншого штучно розтягується. Зрозуміло, що педагоги та батьки мають діяти в інтересах конкретної дитини. Необхідно зіставляти та об'єднувати параметри розвитку старшого дошкільника з точки зору вихователя та учителя:

•        фізичні,

•        інтелектуальні,

•        емоційні,

•        психологічні,

•        соціальні.

Саме це допомагало б правильно визначати час переходу дитини у школу.

Вихователь і дошкільники, учитель та учні взаємодіють по- різному. У закладі дошкільної освіти діти перебувають в умовах, які наближені до домашніх. Вихователь організовує життєдіяльність дітей протягом усього дня: проводить заняття — прототипи майбутніх уроків, супроводжує режимні моменти. Призначення дитячих садків — допомагати батькам у вихованні. Звідси міф про те, що вихователі тільки наглядають за дітьми. У школі умови зовсім інші. Там навчають. Учитель проводить уроки, організовує перерви між ними, визначає діяльність у другій половині дня з огляду на темп та результати діяльності в першій. У вчителя інші функції — зменшується необхідність догляду за дітьми, збільшується педагогічна складова.

У житті дитини вихователь і вчитель мають різні призначення. Об’єднати їх і забезпечити наступність у діяльності дасть змогу спосіб взаємодії з дітьми, який побудований на принципах педагогіки партнерства.

Педагогу треба усвідомлювати цінність кожного періоду життя дитини. Робити його проживання цікавим, якісним, корис-ним, продуктивним для дітей. Постійно зважувати на резуль¬тати їхньої діяльності, спілкування, взаємодії із суспільним оточенням та природним довкіллям. Пам'ятати про необхідність збереження досягнень дитини та опору на них під час наступних кроків.

Як забезпечити наступність у час змін.

Всі, хто намагається бути в курсі реформи, прагнуть устигнути за чимось новеньким та неодмінно спробувати це в освітній роботі. Не завжди саме це є доцільним чи можливим. Наразі ми маємо відкритий доступ до величезного обсягу інформації, яка стосується реформи освіти в Україні. Педагоги запозичують в Інтернеті та інших джерелах, адаптують у своїй роботі світові та європейські тенденції в освіті, моделі, підходи, конкретні методи та прийоми. Проте, як звичайному (не хочу нікого образити!) вихователю та вчителю не загубитися у цьому потужному потоці? Адже головне — не нашкодити дітям.

Відповідь на запитання проста — не застосовуйте все підряд. Треба вивчати і добирати те, що підходить саме вам, відповідає стилю вашої роботи, потребам ваших вихованців чи учнів. Необхідно враховувати реальні умови праці, можливості дітей і не засмучуватися, якщо певний матеріал не можете застосувати. А також, не перекладайте відповідальність за якість освітнього процесу на когось чи на щось на кшталт «як би у мене був Інтернет і ноутбук..., були інші меблі/обладнання..., кількість дітей групі/класі була меншою... тощо». Звісно, що перепони необхідно долати. Той, хто хоче, завжди шукає можливості, а не причини. Варто спробувати, і вам сподобається! Діти відчувають добрі наміри, прагнення і завжди відповідають взаємністю.

Діти потребують педагога, який:

•        не соромиться показати, що він чогось не знає або не може, але хоче дізнатися і навчитися;

•        враховує інтереси дітей і готовий діяти поза своїм планом освітньої роботи;

•        не боїться порушень дисципліни та втрати авторитету;

•        має власні позицію, думку, судження;

•        визнає перед дітьми власні помилки;

•        радіє разом з дітьми, співчуває їм, підтримує;

•        уміє опановувати свої емоції та не перекладає їх тягар на дітей.

Що слід робити педагогу:

•        обирати зміст та інструментарій освітньої роботи виважено, усвідомлено;

•        не «забігати» наперед;

•        радитися, обмінюватися досвідом, думками, враженнями;

•        цікавитися, глибоко вивчати, «випробовувати на собі» інновації;

•        відповідально приймати рішення щодо того чи того методу чи прийому перш ніж застосувати його в роботі з дітьми.

Забезпечити розумну наступність можливо! Для цього потрібен діалог — діалог партнерів. Позиція вертикалі «ви повинні» (вихователі розуміють про що мова) або «це ваша робота» (тут вже вчителі знають про що йдеться) неприпустима. У конструктивному діалозі центром уваги має бути ДИТИНА, її потреби, інтереси, можливості. Бо ми — дорослі — ведемо її по життю. Вихователі й учителі мають ліпше орієнтуватися в результатах, до яких прагнуть; дотримуватися балансу — не прискорювати та не уповільнювати темпу розвитку дитини; адекватно обирати шляхи: зміст, прийоми, методи, способи педагогічного впливу. Ми — батьки й педагоги —маємо довіряти одне одному, дослухатися одне до одного. Важливими є спільне розуміння та об’єднання зусиль.

***

***

ПІРАМІДА ДІЛТСА – інструмент розвитку системного мислення

Підготувала:

вихователь

Власенко І. С.

Дає відповіді на запитання:

ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В ЖИТТІ І ЯК НА ЦЕ МОЖНА ВПЛИВАТИ, ЩОБ ДОСЯГАТИ БІЛЬШИХ І КРАЩИХ РЕЗУЛЬТАТІВ?

Інструмент, що допомагає:

Проста і наочна модель того, як влаштована жива система. Можна використовувати її для аналізу окремої людини, групи людей, відділу організації, усієї організації, родини тощо. Кожен рівень призначений для обробки певної інформації.

Рівень оточення відображає ті умови, в яких існує жива система. Для опису цього рівня ми повинні відповісти на запитання: що? де? коли?

Наприклад, якщо ми говоримо про людину: в якій квартирі вона живе, що їсть, з ким спілкується, що читає, де буває тощо.

Про організацію: від яких інших організацій залежить, кому підпорядковується, в яких економічних, політичних, соціальних умовах існує.

Що робить жива система? Як вона поводиться?

Описуючи поведінку співробітника  установи, організації, ми можемо назвати його завдання: проводить уроки, пише конспекти, бере участь у педрадах, здійснює виховну діяльність…

Поведінку організації описати складніше, але також можливо: що робить, відстежує,  чим (ким) керує,  кого і чого навчає…

Що може жива система? Які ресурси має? Що в ній обумовлює саме таку поведінку (нижчий рівень), а не інакшу?

Якщо на рівні поведінки йдеться про конкретні дії, на рівні здібностей ми говоримо про саму стратегію дій, відповідаємо на запитання «Як вона це робить?»

 Наприклад, людина може швидко вчитися нового, розв’язувати складні завдання, мати виражений музичний слух.

Організація може виділити гроші, перерозподілити ресурси, змінити структуру підпорядкування, клімат спілкування, організаційну культуру тощо.

Що є важливим, значущим для живої системи? Чим вона пояснює свою поведінку?

«Я намагаюся отримувати нові знання, тому що розвиток дуже важливий для мене», — може говорити людина.

«Ми працюємо над ввічливістю наших співробітників, тому що споживачі наших послуг — цінність для нас», — може «говорити» організація.

Важливий також пошук обмежувальних переконань і їх трансформація.

 На цьому рівні зберігаються результати самопізнання живої системи.

 Яка я людина? Хто я взагалі? (Напишіть 10 і більше слів, словосполучень, яку будуть відповіддю на ці запитання)

 Яка наша організація?

У житті людині доводиться грати дуже різні ролі: матері, бабусі, дружини, вчительки, професіонала, українки тощо.

Різні ролі може виконувати й організація: центру культури й освіти, хранителя соціальних традицій…

Головне — чітко розуміти свою роль, тоді можна її змінити, удосконалити.

У піраміди може бути декілька граней, які відображатимуть набір ролей (3-10-12…)

Успішна людина – яка вміє переключатися між ролями, контекстами.

«Навіщо я існую?» — це запитання для людини.

«Навіщо ми існуємо?» — запитання для організації.

Місія визначає сенс існування і багато в чому — ідентичність живої системи. Вона зв’язує живу систему із системами вищого порядку. Так, людина може намагатися зробити щось заради близьких, родини, народу, стражденних, суспільства в цілому.

Організація теж може бути пов’язана з різними суперсистемами: освіта, виробництво, ремонт.

Важливо розуміти, що місія — не просто функція, це завжди сенс: наприклад, піклуватися про освіченість людей, примножувати, зберігати і передавати знання.

Отже, ми розглянули основні логічні, або нейрологічні рівні, на яких обробляється інформація про живу систему.

Але навіщо нам це знання?

 По-перше, ми отримуємо певну модель аналізу самих себе, своїх співробітників, організації в цілому.

По-друге, використовуючи цю модель, можна не лише краще зрозуміти проблему, а й значно наблизитися до її вирішення.

А. Ейнштейн казав: «Жодну проблему не можна розв’язати на тому рівні, на якому вона виникла».

Піраміда Ділтса пропонує простий принцип подолання організаційних та особистих труднощів:

Визначте, до якого нейрологічного рівня належить проблема.

Її вирішення завжди слід шукати на більш високому рівні.

У піраміді Ділтса вищий рівень завжди є керівним стосовно нижчого:

так, поведінка дозволяє змінити оточення,

розвиваючи здібності, вміння і навички, можна змінити поведінку,

розбираючись із переконаннями та цінностями — актуалізувати здібності,

розуміючи ідентичність — змінити цінності,

а усвідомлюючи місію — навіть цілковито змінити уявлення про себе.

Саме тому вирішення труднощів ми завжди шукатимемо на вищому нейрологічному рівні.

Оточення: Хто? Що? Де? Коли? (люди, предмети, об’єкти, весь матеріальний світ). Коли ви плануєте досягти цілі, де це буде, хто буде поряд з вами?

Дія, поведінка: Що робити?

Які кроки будете здійснювати, досягаючи цілі? Що будете робити?

Здібності, уміння, навички: Як? Якими навичками, здібностями треба володіти, щоб досягти цілі? Які у вас уже є, а які вимагають розвитку? (Що гальмує, робить ціль недосяжною?)

Цінності: Що важливо? Чому це важливо? Що важливого і цінного ви отримаєте, досягнувши цієї цілі? Що цінного привнесуть у ваше життя отримані навички й досвід? Як зміниться ваше життя, коли ви досягнете цілі?

Ідентифікація: Хто я? Ким ви будете, коли досягнете своєї цілі? Ким ви станете, коли у вашому житті з’явиться те цінне, що вона в собі несе? Що ви скажете собі в момент досягнення цілі?

Місія: Ради кого (чого)? Для чого більшого? Для кого ще важливе досягнення цілі, поставленої вами? Хто буде радий, отримає користь від її досягнення?

Відповівши на ці запитання, спускаємося вниз по тих самих рівнях.

2 нижчих рівні усвідомлюють 99% людей (за винятком психічно неадекватних).

  Особистість, яка живе тільки на двох рівнях – не може ні на що впливати у своєму житті (білка в колесі).

  Починаючи з 3 рівня нерідко виникають проблеми, якщо особистість неусвідомлена.

  Коучингові підходи та інструменти підвищують рівень усвідомленості.

Завдання:  

Описати те, що знаєте про себе на кожному рівні – це могутній інструмент для привнесення змін у ваше життя.

***

Консультація "Виховання культурно-гігієнічних навичок у дітей дошкільного віку"

Підготувала

вихователь-методист

Янковська Л.А.

     Вступ

Культурно-гігієнічні навики - це важлива складова части­на культури поведінки. Охайність, утримання чистими обличчя, рук, тіла зумовлені не тільки вимогами гігієни, але й нормами людських взаємин.

Педагоги і батьки повинні постійно пам'ятати, що прищеплені в дитинстві навички, зокрема культурно-гігієнічні, дають людині величезну користь упродовж усього її подальшого життя...

Виховання у дітей навичок особистої гігієни відіграє найваж­ливішу роль в охороні їх здоров'я, сприяє правильній поведінці в побуті, у громадських місцях. Зрештою, від знання і дотриман­ня дітьми необхідних гігієнічних правил і норм поведінки зале­жить не тільки їх здоров'я, але й здоров'я інших дітей і дорослих. Під час повсякденної роботи з дітьми необхідно прагнути до того, щоб дотримання правил особистої гігієни стало для них природ­ним, а гігієнічні навички з часом постійно удосконалювалися. Спочатку дітей привчають до дотримання елементарних правил: мити руки перед їжею, після користування туалетом, після про­ведення гри, повернення з прогулянки тощо. Дитині, якій випо­внилося більше ніж два роки, прищеплюють звичку полоскати рот питною водою після їжі, заздалегідь навчивши її цього. Діти старшого дошкільного віку усвідомленіше повинні ставитися до дотримання правил особистої гігієни: самостійно мити руки з ми­лом, намилюючи їх до утворення піни і досуха витирати, корис­туватися індивідуальними рушником, гребінцем, склянкою для полоскання рота, стежити, щоб усі речі утримувалися в чистоті. Формування навичок особистої гігієни припускає й уміння дітей залишатися завжди охайними, усувати неохайність у своєму одязі самостійно або за допомогою дорослих. Гігієнічне виховання і на­вчання нерозривно пов'язані з вихованням культурної поведінки. Змалечку дітей привчають правильно сидіти за столом під час їжі, ретельно, безшумно пережовувати їжу, уміти користуватися столовими приборами, серветкою. Дітям, які чергують у їдальні, потрібно уміти не тільки правильно накрити стіл і поставити по­суд, але й засвоїти, що, перед тим, як братися до виконання своїх обов'язків, необхідно ретельно помити руки з милом, упорядку­вати себе, причесатися.

Виховання культурно-гігієпічних навичок містить широке коло завдань, і для їх успішного розв'язання рекомендується ви­користовувати цілу низку педагогічних прийомів з урахуванням віку дітей:

•  безпосереднє навчання;

•  демонстрація вправи з виконанням дій під час дидактичних ігор;

•  систематичне нагадування дітям про необхідність дотримува­тися правил гігієни і поступове підвищення вимог до них.

Потрібно уважно стежити, щоб дошкільники точно і чітко ви­конували дії, дотримувалися правильної послідовності.

У молодшому віці діти найлегше засвоюють необхідні навички в спеціальних іграх. Важливо, щоб ці ігри були цікавими, могли захопити дітей, активізувати їх ініціативу і творчість. У стар­ших групах великого значення набувають навчальні мотиви. Про­те, для успішнішого формування і закріплення навичок гігієни впродовж періоду дошкільного дитинства доцільно поєднувати словесний і наочний способи, використовуючи спеціальний набір матеріалів із гігієнічного виховання в дитячому садку, різнома­нітні сюжетні картинки, символи. Під час гігієнічного виховання і навчання дітей педагог повідомляє їм різноманітні відомості: про значення гігієнічних навичок для здоров'я, про послідовність гігієнічних процедур у режимі дня; формує у дітей уявлення про користь фізкультурних вправ.

Для ефективного гігієнічного виховання дошкільників велике значення має і зовнішній вигляд оточуючих. Потрібно постійно пам'ятати про те, що діти в цьому віці дуже спостережливі та схильні до наслідування, тому вихователь повинен бути зразком для них.

Для закріплення знань і навичок особистої гігієни бажано давати дітям різні доручення. Навички у дітей швидко зміцню­ються, якщо вони постійно закріплюються в різних ситуаціях. Найважливіше, щоб дітям було цікаво, і щоб вони могли бачити результати своїх дій.

Обов'язковою умовою формування гігієнічних навичок у ді­тей, виховання звички до здорового способу життя є висока сані­тарна культура персоналу дошкільного закладу.

Ще одна важлива умова - єдність вимог зі сторони дорослих. Дитина набуває гігієнічних навичок під час спілкування з вихова­телем, медичним працівником, помічником вихователя, і, звісно, у сім'ї. Обов'язок батьків - постійно закріплювати гігієнічні на­вички, що виховуються у дитини в дитячому садку. Важливо, щоб дорослі подавали дитині приклад для наслідування, самі завжди дотримувалися цих правил.

Виховання культурно-гігієнічних навичок у

дітей дошкільного віку під час харчування

         Одним із пріоритетних завдань  дошкільної освіти є збереження та зміцнення здоров’я дітей, формування позитивної мотивації до занять фізичною культурою та спортом, установок на здоровий спосіб життя. 

Оздоровче спрямування освітнього процесу у дошкільному навчальному закладі зумовлене рядом нормативно-правових документів: Законом України «Про дошкільну освіту», Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні, Базовою програмою розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля » тощо.

Значною мірою стан здоров’я та опірність організму дитини залежать і від рівня сформованості у неї культурно-гігієнічних навичок. У листі Міністерства освіти і науки України від 16.08.2010 р. № 1/9-563 «Фізичний розвиток  дітей в умовах дошкільного  навчального  закладу» наголошується на обов’язковому дотриманні правил естетики харчування, вихованні необхідних гігієнічних навичок, що відповідають віку та рівню розвитку дітей.

У педагогічному словнику поняття «навички» трактується як дії, складові частини яких у процесі формування стають автоматичними. Фізіологічною основою культурно-гігієнічних навичок є утворення умовно-рефлекторних зв’язків, вироблення динамічного стереотипу, адже формуються навички на основі застосування знань про відповідний спосіб дії, шляхом цілеспрямованих планомірних вправлянь. 

 Умовами успішного виховання культурно-гігієнічних навичок є:

• раціональна організації життя дітей у дитячому садку, що полягає у чіткості  та своєчасності режимних процесів;
• позитивний приклад культури поведінки дорослих;
• систематичне вправляння у дотриманні вимог культури поведінки;
• єдині підходи щодо вимог до гігієни дитини в дошкільному закладі та сім'ї;
• контроль та корекція з боку вихователя, помічника вихователя, батьків якості виконання культурно-гігієнічних навичок;
• індивідуальний підхід до темпів оволодіння культурно-гігієнічними навичками конкретною дитиною.

         Важливу роль при цьому відіграють і такі фактори як чистота приміщення, доцільність і зручність у використанні обладнання, посуду, якісне прибирання, провітрювання, естетика організації культурно-гігієнічних процедур. Режим дня забезпечує щоденне повторення гігієнічних процедур в той самий час, що сприяє поступовому формуванню у дітей навичок і звичок поведінки. Тому керівникам дошкільних навчальних закладів спільно з медичними працівниками необхідно вести постійний контроль за його дотриманням.

Особливості виховання культурно-гігієнічних навичок

у дітей раннього та молодшого дошкільного віку

Уже в ранньому віці дітей потрібно вчити розуміти призначення і основні якості предметів, називати дії, самостійно виконувати вимоги дорослих, звертатися із проханням про допомогу. Слід привчати дітей сідати за стіл тільки з вимитими руками; пити з чашки, тримаючи її обома руками; їсти ложкою не обливаючись; з часом – користуватися серветкою; їсти рідку страву з хлібом; вставати з-за столу, присувати стілець. В процесі життєдіяльності необхідно удосконалювати набуті і формувати нові культурно-гігієнічні навички, заохочуючи при цьому дитину до більшої самостійності. Трирічні малюки мають їсти самостійно й акуратно, ретельно пережовувати їжу; правильно тримати ложку; брати той шматок хліба, що лежить ближче; спокійно сидіти за столом, не розмовляти з іншими дітьми;  без нагадування дорослого дякувати за їжу.

 З огляду на те, що у дітей дошкільного віку переважає конкретне, наочно-образне мислення, ефективними при формуванні у них культурно-гігієнічних навичок є такі прийоми, як показ і пояснення. Навчання будь-якому вмінню дитини раннього віку розпочинається з безпосереднього показу дорослого. Показ має супроводжуватися чітким поясненням спершу найбільш суттєвих, а потім другорядних дій. Це допомагає дітям краще осмислити дію в цілому. Дорослим важливо пам’ятати, що їх власна поведінка в тій чи іншій ситуації має великий вплив і є прикладом для наслідування.

У дітей молодшого дошкільного віку вихователь прищеплює та закріплює навички культури поведінки за столом, вправляє в умінні правильно сидіти під час їди, не ставити лікті на стіл; користуватися столовими приборами (ложкою, виделкою, ножем, серветкою тощо); їсти, не поспішаючи, охайно, безшумно. 

Згодом дошкільників залучають до виконання нескладних трудових доручень пов’язаних з процесом харчування. Для молодших дошкільнят такі доручення містять у собі одну-дві конкретних й нескладних дії (наприклад, розкласти ложки на столі, поставити хлібниці, простелити скатертину тощо). Педагог розкриває дітям зміст завдання, супроводжуючи свої дії поясненням прийомів роботи та способів її організації. Доручення дають змогу вихователю індивідуалізувати прийоми керівництва дітьми: одному допомогти, другого заохотити, підтримати, третього навчити. Усі вказівки слід давати вихованцям в доброзичливому, спокійному тоні, що викликає в них позитивне ставлення до дій, які мають стати звичними.

Коли діти в ході індивідуальних доручень навчаться накривати на стіл та стануть більш самостійними, вводиться інша форма організації праці дітей, що спрямована на обов’язкове виконання певної діяльності задля обслуговування колективу, – чергування по їдальні. Призначають та змінюють чергових щодня, що дає змогу виховати у кожної дитини почуття відповідальності, турботливого ставлення та відчуття необхідності своєї праці для інших. У кожній групі дитячого садка створюються необхідні умови для організації праці дітей.

Організовуючи даний вид дитячої діяльності, доцільно створити куточок чергових у вигляді стенда «Маленькі кухарики» («Наші помічники», «Смачного»), де будуть визначатися (за допомогою певних картинок, знаків, словесних написів) чергові на кожен день, а також міститимуться невеличкі сюжетні картинки (символічні зображення), що вказуватимуть дітям на їхні обов’язки й послідовність виконання певних дій. Доречно запровадити також систему знаків-оцінок за хороше виконання обов’язків чергового (наприклад, значок-смайлик з різним виразом емоцій на обличчі), що стимулюватиме дитину до якіснішого виконання трудових дій. Тут також має знаходитися одяг чергових (2 фартухи, косинка для дівчинки та чепчик для хлопчика білого чи будь-якого іншого світлого кольорів) та необхідне обладнання для даного виду праці (совочки та щітки із зручними ручками для згрібання крихт зі столу).

Роль дорослого полягає у тому, що він вчить дітей дотримуватися послідовності у роботі ( «Пам’ятка з навчання дітей чергуванню по їдальні»), контролює та допомагає, враховуючи індивідуальні особливості кожного. Дієвим способом у вихованні культурно-гігієнічних навичок та вміння дітей правильно виконувати певні обов’язки є використання ігрових прийомів. Застосовуючи їх, вихователь закріплює у дошкільнят навички, які виробляються у повсякденному житті. Помітне місце при цьому відводиться дидактичним іграм типу «Зустрічаємо гостей» та настільно-друкованим іграм аналогічного змісту.

Виховання культурно-гігієнічних навичок

у дітей старшого дошкільного віку

У роботі з дітьми старшого дошкільного віку вихователь продовжує  формувати культуру споживання їжі, вдосконалювати навички правильного користування столовими приборами; вчить дітей не їсти «на ходу» (на вулиці, в транспорті), не брати їжу брудними (невимитими) руками, підводячи до усвідомлення негативних наслідків таких звичок.

Педагогам слід активніше використовувати у навчально-виховному процесі художнє слово, народний фольклор (потішки, примовки) для створення позитивних емоцій в дітей у процесі засвоєння певних культурно-гігієнічних навичок.

Організовуючи чергування по їдальні, дорослому потрібно знати, що діти старшого дошкільного віку здатні повністю сервірувати стіл із дотриманням певної послідовності, узгоджувати діяльність та розподіляти між собою роботу, приходити на допомогу один одному й спільно доводити справу до кінця. У процесі виконання роботи діти виявляють більшу старанність, активність, ініціативність, прагнучи високого результату. Керівництво педагога спрямовується на розвиток самостійності, самоорганізації дітей, збільшення обсягу й темпу роботи при якісному її виконанні.

Процес формування у дошкільників культурно-гігієнічних навичок буде успішним лише за умови тісної співпраці дошкільного закладу та сім’ї.

Важливо ознайомити батьків (на батьківських зборах, під час бесід, індивідуальних зустрічей) з вимогами базової програми щодо виховання даних навичок у дітей певного віку та роботою, яка ведеться в зв’язку з цим у дошкільному закладі. Вихователь рекомендує дотримуватися визначеного режиму дня; навчає батьків ефективних методів формування у дітей необхідних навичок, умінь та звичок; переконує у великому виховному впливі  посильних трудових доручень. Доцільно дібрати для батьків також науково-популярну літературу з короткими анотаціями, статті про вплив гігієни на фізичний розвиток дитини. З ранніх років слід привчати піклуватися про своє здоров’я.

ВИДИ КУЛЬТУРНО-ГІГІЄНІЧНИХ НАВИЧОК

Умивання:

• учити дітей закочувати рукави;

• намилювати руки до утворення піни;

• набирати в долоні потрібну кількість води;

• умивати обличчя обома руками;

• мити руки до ліктя з милом;

• мити шию і вуха;

• досуха витирати руки;

• користуватися особистим рушником;

• не струшувати воду з рук.

Чищення зубів:

• учити дітей набирати зубну пасту на щітку;

• правильно чистити зуби щіткою;

• полоскати рот.

Причісування:

• учити дітей зачісувати волосся, якщо воно розпатлане;

• розчісувати волосся і заплітати коси;

• стежити за станом волосся.

Одягання:

• учити дітей бути охайними;

• вішати одяг на спинку стільця і складати на сидінні колготки;

• зав'язувати шнурки черевиків на бантики;

• зав'язувати і розв'язувати мотузочку на зимовій шапці;

• застібати та розстібати ґудзики на нижньому і верхньому одязі;

• зашнуровувати та розшнуровувати черевики;

• надягати і знімати одяг;

• узуватися;

• самостійно або за допомогою дорослих усувати недоліки в одязі;

• складати одяг правим боком;

• дотримуватися раціональної послідовності під час одягання та роздягання.

Чищення і миття взуття:

• учити дітей очищати взуття від бруду після повернення з ву­лиці в приміщення;

• протирати вологою ганчіркою взуття, що забруднилося;

• мити взуття, не заливаючи воду всередину;

• намащувати черевики кремом для взуття;

• начищати черевики щіткою до блиску.

Догляд за верхнім одягом:

• учити дітей зчищати пил із верхнього одягу щіткою для одягу;

• стежити за чистотою і привабливістю одягу.

Прибирання ліжка:

• учити дітей розстеляти ліжко перед сном;

• складати простирадло;

• розпрямляти простирадло після сну;

• струшувати простирадло;

• складати ковдру навпіл;

• прибирати ліжко після сну.

Їжа:

• учити дітей мити руки перед їжею;

• акуратно їсти;

• брати хліб і накладати їжу в тарілку стільки, скільки з'їси;

• жувати із закритим ротом;

• користуватися серветкою;

• правильно сидіти за столом;

• користуватися ложкою, виделкою, столовим ножем;

• ретельно пережовувати їжу.

Пиття:

• діти повинні ополоскувати склянку перед використанням;

• наливати води в склянку стільки, скільки вип'єш;

• пити, не обливаючись.

У туалеті:

 •  діти повинні вміти користуватися туалетним папером;

•   мити руки після відвідування туалету.

Утримання носа в чистоті:

• діти повинні вміти своєчасно користуватися носовою хусткою.

Зміна одягу з урахуванням погодних умов:

• учити дітей одягатися тепліше, якщо похолодає;

• на сонці носити головний убір;

• піднімати комір за вітряної погоди;

• знімати зайвий одяг, коли спекотно.

Утримання особистих речей у порядку:

• діти повинні завжди прибирати за собою;

• дбайливо поводитися з кожною річчю;

• класти речі на місце;

• розташовувати їх таким чином, щоб було зручно ними корис­туватися.

Перехід навичок у звички досягається систематичним повто­ренням їх в однакових або схожих умовах. Якщо, наприклад, дитину навчили акуратно складати кубики до коробочки або ящи­ка і вимагають робити це щоразу після гри, то поступово у неї закріпиться звичка, вона почне складати кубики без нагадування дорослих.

Поки звичка не закріпилася, дитина потребує контролю і вка­зівок дорослих, а також заохочення, похвали, схвалення.

Увічливість, доброзичливість, розмірене спокійне мовлення вихователя, охайний зовнішній вигляд, порядок у групі мають велике значення у формуванні культурно-гігієнічних навичок у дошкільників.

***

ПАМ’ЯТКИ

з формування культурно-гігієнічних навичок

Підготувала

вихователь-методист

Янковська Л.А.

Пам’ятка

з навчання дітей чергуванню по їдальні

1. Чергові діти, попередньо ретельно вимивши руки з милом, одягають відповідний одяг та головні убори.
2. В цей час помічник вихователя викладає на роздатковий стіл серветниці з паперовими серветками, хлібниці, столові прибори (ложки, виделки, ножі) у спеціальних ємкостях, тарілки для першої страви, чашки.
3. Діти вдвох накривають кожен стіл скатертиною чи стелять індивідуальні серветки для сервірування столу (тканині чи пластикові) та домовляються між собою про те, хто які столи сервірує.
4. На підготовлений стіл у такій послідовності чергові ставлять:

• серветниці з паперовими серветками (у центрі столу);
• хлібниці з хлібом (у центрі столу біля серветниць);
• чашки (ближче до центру столу навпроти місця дитини);
• тарілки для першої страви (навпроти місця дитини);
• столові прибори (ніж – праворуч від тарілки; ложку – праворуч від ножа; виделку – ліворуч від тарілки).

5.  Помічник вихователя розливає у чашки напій та розкладає хліб у хлібниці.

               Навчаючи дітей розкладати прибори, слід робити це почергово з кожним їх видом, це забезпечить чіткість та правильність виконання завдання дитиною. Так, спершу один черговий бере ємкість з ножами та розкладає їх в певному місці за тими столами, які він обслуговує; другий черговий в цей час розкладає виделки за своїми столами; далі такі ж дії проробляються і з іншими приборами.

6.   Помічник вихователя приносить першу страву та наливає її у тарілки.

7.   Чергові запрошують дітей до столу та бажають усім смачного .

8.  Після завершення прийому першої страви, помічник вихователя подає  другу страву, яка стоїть у тарілках на роздатковому столі.

9.  Після повного прийому їжі дітьми чергові (старша група) зчищають її рештки з тарілок, складають їх одна на одну та відносять посуд для миття. Спеціальними щітками згортають крихти у совки, забирають зі столів чашки, серветниці та хлібниці, складають скатертини.

10.  За необхідності та враховуючи вік й індивідуальні можливості чергових дітей, можна доручати їм підмести навколо столів до того, як помічник вихователя зробить вологе прибирання.  

 Пам’ятка 

«Харчування»

1. Пам΄ятайте, що раціональне харчування – одна з основних умов здоров΄я людини, її довголіття, плідної праці.
   2. Поєднуйте у їжі, в правильному співвідношенні речовини, які входять до складу тканин людського організму: білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни, воду.
   3. Дотримуйтесь режиму харчування. Зумійте переконати свою дитину споживати всі пропоновані їй страви, навіть ті, які вона не любить, але які для неї необхідні й корисні.
   4. Не підгодовуйте дитину в проміжках навіть тоді, коли вона попросить їсти. Ласкаво поясніть, що їсти треба у відведений для цього час.
   5. Давайте тільки ту кількість їжі, яку дитина з΄їдає із задоволенням.
   6. Утримуйтесь від розмов про те, що дитина мало або майже нічого не їсть, бо вони шкідливі.
   7. Дотримуйтесь навичок гігієни харчування і виробляйте їх у дітей.
   8. Пам΄ятайте, що апетит частково залежить від сервірування столу, естетичного оформлення страв, уміння дитини користуватися виделкою, ложкою, володіння елементарними навичками культури споживання їжі.
   9. Підкреслюйте необхідність добре пережовувати їжу, не вживати надто гарячої чи холодної страви, не відкушувати великих шматочків, жувати із закритим ротом.
   10.Не забувайте, що найкориснішими є ті овочі і фрукти, які властиві нашому регіону, ростуть у наших садах.
   11.Серйозним недоліком харчування є „прихований голод” – дефіцит йоду, який може привести до незворотніх процесів в організмі дитини. Вживання в їжу йодованої солі – вихід з даної ситуації.
   12.Їжу завжди тримайте закритою, особливо в літній період.
   13.Не слід вживати в їжу продуктів глибокого замороження, незнайомих грибів, продуктів з великим вмістом солі, недостатньо прожарені або проварені м΄ясо, рибу, сиру воду.

Пам’ятка

«Особиста гігієна »

1. Дотримуйтесь завжди правил гігієни та привчайте до цього дитину.

2. Не забувайте, що правила особистої гігієни пов΄язані з усіма видами діяльності і відпочинку дітей. Особиста гігієна – це піклування про чистоту тіла, одягу, взуття.

3. Систематично контролюйте якість виконання культурно-гігієнічних завдань.

4. Виконання дітьми культурно-гігієнічних навичок супроводжуйте відповідною мотивацією.

5. Розвивайте у дітей вміння та навички догляду за тілом.

6. Привчайте дитину правильно чистити зуби.

7. Слідкуйте, щоб дитина мила руки перед прийманням їжі, після туалету, повернення з прогулянки, ігор із тваринами та завжди, коли руки брудні.

8. Привчайте дітей мити ноги не тільки перед нічним сном, але й перед денним, особливо влітку.

9. Регулярно зрізайте нігті на руках і ногах, тримайте їх у чистоті.

10.Зачісуйте волосся дитині її власним гребінцем. Мийте волосся не рідше ніж раз на тиждень.

11.Одягайте дитину в одяг, який пропускає повітря і вологу.

12.Косметичні засоби, які ви використовуєте з гігієнічною або лікувальною метою, повинні відповідати віку дитини.