Поради батькам дітей з ООП

Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

· Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).

· Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

· Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.

· У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.

· Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

· У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.

· Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

· Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.

· Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

· Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.

· Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини.

Шановні батьки!

Пропонуємо вам декілька порад, як провести вільний через карантин час разом із дитиною корисно.

Заняття для дитини

- Прогулянки на свіжому повітрі завжди цікаві та необхідні для здоров’я. Таку прогулянку можна легко перетворити в пізнавальний процес. Використовуючи ігри, ви зможете не тільки чудово провести час, а й порахувати з дитиною (дерева, листочки, кущики та інш.), повторити кольори, назви дерев, рослин, розвинути пам'ять та увагу, зайнятися лікувальною фізкультурою та безліччю приємних і корисних справ.

- Настільні ігри: знайдіть час пограти з дитиною в його улюблені настільні ігри, додаючи пізнавальний акцент.

- Вправи з лікувальної фізкультури, якими можна зайнятися біля дому: м’яч, ракетки для тенісу, обручи чи інше — і дитині вже буде цікавіше проводити час. При цьому можна також рахувати, називати кольори та будь-що складніше.

- Навчити готувати прості страви. Коли ви готуєте щось вдома — залучайте дитину також вчитися кулінарній справі. Можна приготувати разом печиво чи прості канапки, які вона потім може зробити самостійно. Заняття цікаве й у житті знадобиться.

- Перегляд корисних мультфільмів. Але не дивіться більше одного фільму в день з дитиною дорослішого віку, для молодшого школяра досить 30-40 хвилин.

- тут уже треба радитися особисто з дитиною. І памятайте, що така діяльність розвиває, дарує впевненість, задоволення від отриманого результату, а значить, підвищує імунітет.

- Розвиток дітей.

Не забувайте, що це карантин, а не канікули. Діти втрачають здобуті навички, якщо їх не підкріплюють. Переглядайте матеріали нашої сторінки на сайті, отримуйте рекомендації телефоном чи в групі Вайбер.

Домовтеся з дитиною, що за час карантину вона чи Ви прочитає книгу, яку вона сама обере.

І пам’ятайте про те, як знизити ризик інфікування коронавірусом:

Мийте руки з милом (мінімум 30 с.) або дезінфекційними засобами із вмістом спирту.

При кашлі та чханні прикривайте рот і ніс серветкою або згином ліктя; відразу викидайте серветку і мийте руки.

Тримайтеся на відстані від людей, намагайтеся рідше бувати в місцях скупчення людей.Бережіть себе, свої сім'ї та родину.Будьмо всі здорові.

Поради виховання важких підлітків

Інтерес

З’ясуйте, що подобається вашій дитині. Коли ваш підліток був дитиною, можна знайти щось, чим можна було б з ним займатися. Але коли вони дорослішають, вам доведеться докласти додаткових старань, аби довідатись, що подобається вашим дітям. Можливо, це буде не просто, але здатність співвідносити схильності й антипатії вашої дитини є важливою частиною побудови відкритих стосунків з нею.

Пам’ятайте: щоб бути гарним батьком вам також потрібно бути гарним другом.

Строгість

Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть про себе подбати. Хоча це почасти й так, підліткам усе ще потрібні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.

Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому й більше відповідальності. Воля без відповідальності безглузда.

Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.

Спілкуйтеся щодня

Щоденне спілкування є важливим для підтримки відкритості між вами. Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Довіра ґрунтується на практиці. Її можна збудувати тільки на багатогранних відносинах, на гарному спілкуванні.

Навчіться пізнавати світ, у якому живе ваш підліток, поставте себе на його місце, і ви зможете не тільки досягти довіри у стосунках, але й краще зрозуміти його поведінку.

Щоденне спілкування покаже вашій дитині, що ви дбаєте про неї. Це дуже важливий фактор, тому що підлітки почуваються комфортніше з батьками, які активно залучені в їхнє життя. Інакше підлітки можуть звернутися до ненадійний однолітків за порадою або настановами. Дуже важливо, щоб батьки надавали їм керівництво й турботу, що їм так потрібно.

Виховання важких підлітків ніколи не було й не буде легким завданням. Різні батьки користуються для його розв’язання різними підходами. Безперечно, важливо вчинити так, як ви вважаєте правильним, але є деякі рекомендації, яких краще дотримуватися, щоб допомогти собі пройти через усе це, а також зрозуміти, що ви не єдиний у такій ситуації.

Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на ньому, що ваша дитина завжди залишиться важким підлітком. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратись з її проблемами і стати відповідальним дорослим. Ви ж мріяли про це, коли дитина була маленькою?..

Терпіння

Коли йдеться про виховання важкого підлітка, ваша терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку. Можливо, варто відправити дитину у спеціальний центр виправного впливу, і це також потребуватиме від вас терпіння, поки програма не почне давати результатів. Загалом, якщо зможете знайти в собі терпіння, то керуватимете ситуацію значно краще.

Упереджувальний підхід

Тільки-но ви помітили що в дитини з’явилися проблеми, вам необхідно починати діяти негайно. Можливо, вам необхідно подумати про спеціальну виправну установу для неповнолітніх ще до того, як ви вважатимете відправлення дитини туди необхідним. Негайний початок дій покаже підлітку, що ви не збираєтесь сидіти, склавши руки, й дозволити йому уживати наркотики, алкоголь або займатися іншими речами, яких ви не схвалюєте. Упереджу вальний підхід може скоротити глибину і тривалість проблем вашого підлітка.

Єдиний фронт

У багатьох випадках батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному разі не розказуйте про це своєму синові чи доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не зможе втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть більші шанси на успіх.

Якщо родина виховує дитину з особливими

освітніми потребами

Кажуть, у літаку кисневу маску треба надіти спочатку на себе, а потім на дитину. Тобто, важливо спочатку потурбуватися про себе...

Якщо в польоті виникне необхідність скористатися кисневою маскою, то спочатку потрібно надіти маску на себе, а вже потім - на дитину. Це загальне правило. Діти можуть з переляку неадекватно відреагувати на спробу надіти на них маску, наприклад, почати чинити опір. Якщо дорослий буде в цей момент без кисневого підживлення, то сили на боротьбу швидко закінчаться, і наслідки для дорослого та дитини будуть сумними. Якщо дорослий член сім’ї вже буде в масці, то він зможе впоратися з дитиною в максимально стислий термін.

РЕСУРСИ РОДИНИ

Народження дитини з порушенням психофізичного розвитку для родини є переживанням втрати образу дитини без проблем зі здоров’ям. Адже під час вагітності батьки мають певні очікування, як має бути, де син чи донька вчитиметься, як гратиметься, у які гуртки ходитиме. І коли виявляється, що ці мрії саме в такій формі не здійсняться, родина переживає певні стадії горювання. У батьків виникає величезний спектр переживань, і не завжди вони соціально схвалювані. Адже в нас не заведено казати, що ти злишся на дитину з особливими освітніми потребами, стидаєшся її, втомлюєшся, хочеш побути на самоті. Проте, батьки також потребують відповідної підтримки і допомоги. Обов’язковим є комплексний підхід до організації корекційно-педагогічного процесу. У роботі із сім’ями мають брати участь різні спеціалісти: вчитель-дефектолог, вчитель-логопед, практичний психолог, вчитель-реабілітолог, соціальний працівник, лікар. У стосунках з батьками має домінувати повага, розуміння їхніх турбот.

ПРИЙНЯТТЯ

Однак, важливо відповісти на запитання: чи прийняли батьки діагноз дитини або на якій стадії прийняття перебувають? Простежуючи переживання батьками трагедії народження особливої дитини, різні дослідники дійшли висновку про закономірну зміну їхніх емоційних станів на шляху до адаптації:

1. Шок (стресовий стан) - найперша реакція на усвідомлення горя. Цей стан надто тяжкий, він може тривати довго. Але людина підсвідомо шукає стабільності, починає сумніватися: може, не все так погано, бувають помилки, потрібно все перевірити. Це означає, що настав новий етап усвідомлення біди.

2. Негативізм (заперечення діагнозу) - віра в зцілення, помилковість діагнозу. Починається тривале та виснажливе мандрування від лікаря до лікаря, а далі - до знахарів, екстрасенсів із надією знайти диво, яке зробить дитину здоровою. Психологи виокремлюють у цьому періоді почуття провини, гніву, сорому. Самотність, втома від постійного й безуспішного пошуку способів зцілення дитини, виснажливий догляд за нею і зречення всіх власних потреб і інтересів - усе це провокує депресію батьків.

3. Депресія - почуття пригніченості, що є завершальним в послідовній зміні емоційних етапів, які є неконструктивними.

Горювання завершено, якщо родина налаштована отримувати медичну допомогу, освітні послуги, залучати різних фахівців. Немає гіперопіки.

4. Стадія адекватних емоційних контактів, що означає початок соціально-психологічної адаптації членів сім’ї.

У нас заведено ототожнювати себе і дитину. Якщо вона гарно навчається та має різноманітні хобі, батьки почуваються успішними. Якщо ж сину чи доньці багато чого не вдається, мами і тата

почуваються поганими, невдахами. Та насправді важливо, скільки зусиль докладається, а не загальновизнані успіхи. Прийняття ситуації помітно і по тому, як батьки можуть говорити про труднощі та успіхи дитини без надмірних емоцій, є адекватні уявлення про успішність дитини (немає завищених очікувань).

ЕТАПИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

Процес дорослішання дітей з особливими освітніми потребами проходить з великими труднощами у дещо сповільненому темпі, який можна умовно поділити на такі етапи соціалізації:

І етап соціалізації - входження дитини в соціум. Першою сходинкою є адаптація її в сім’ї. Успішність цього процесу залежить від того, наскільки адекватно члени родини реагують на проблеми дитини і допомагають у їх подоланні. Виникаючі труднощі - результат неправильної позиції батьків та інших членів сім’ї.

ІІ етап соціалізації - це перебування дитини у навчальному закладі. Важливу роль має відіграти такт педагогів, повага до дитини з особливими освітніми потребами. Налаштування дитини на перебування у закладі, на важливість нових змін у її житті виконують члени родини.

ІІІ етап соціалізації - адаптація дитини та її сім’ї у суспільстві (пошук інших сімей з подібними проблемами, встановлення контактів, пошук своєї «соціальної ніші»).

Значною мірою, від сім’ї залежить особистісне становлення дитини, формування у неї умінь розуміти свої потреби, можливості та нахили. Позитивна атмосфера в родині, захищеність батьківською любов’ю дає змогу бути вимогливими, але не конфліктними: позитивні вчинки помічаються, оцінюються, підтримуються, негативні вчинки потребують обговорення і відповідної оцінки. Виховання та розвиток кожної дитини відбувається за певних умов і під впливом інших осіб. Кожному, хто виховує дітей з особливими потребами, завжди треба пам’ятати слова великого вченого І. Павлова: “…Ніщо не залишається непорушним, а все завжди може змінитися на краще. Аби тільки були створені відповідні умови ” .

Клеванський ЗДО № 2 (ясла-садок) "Сонечко"

Поради батькам дітей з ООП